У цей час тишу саду оглушив шум натовпу, який увірвався в нього. Прийшов загін храмової варти, очолюваний юдейськими начальниками і уповноваженими від первосвящеників. Їх привів Іуда, один із дванадцяти апостолів, який став зрадником. За свою зраду він отримав від первосвящеників 30 срібних монет – сума, порівняно невелика: за цю ціну можна було купити на ринку раба.
Хоча був повний місяць, натовп прийшов з факелами, припускаючи, що Господь спробує сховатися в потаємних місцях саду. Чекаючи опору, воїни прийшли з мечами, а слуги – з киями. Первосвященики, боячись народного обурення, веліли Іуді виявити обережність при арешті Ісуса. Натовп, який прийшов з Іудою, точно не знав, кого заарештовуватимуть. Було лише наказано, що потрібно взяти Того, на Кого вкаже Іуда. Іуда ж, зберігаючи в таємниці дане йому доручення, обмежився наступною вказівкою: “Кого я поцілую, Той і є; беріть Його і ведіть обережно” (Мк. 14:44).
Можна припускати, що Іуда мав намір, відокремившись від загону і забігши вперед, підійти до Ісуса із звичайним вітанням, поцілувати Його, а потім відійти вбік і зробити вигляд, що він не розуміє, що відбувається. Але це йому не вдалося. Коли він підійшов до Ісуса і розгублено забелькотав: “Учителю! Учителю!”, – то Ісус запитав його впритул: “Друже, для чого ти прийшов?” (Мф. 26:50). Не знаючи, що відповісти, Іуда в зніяковінні сказав: “Радуйся, Учителю!”, і поцілував Його. Господь докорив Іуді за цей мерзотний поцілунок, сказавши: “Іудо! То ти поцілунком Сина Людського видаєш?!” (Лк. 22:48).
Коли натовп наблизився, Господь запитав: “Кого шукаєте?” Юдейські начальники, які знали, за ким загін посланий, відповіли: “Ісуса Назорея“. – “Це Я!” – голосно відповів Христос. Тим, які прийшли було велено, що вони повинні взяти Ісуса обережно, оскільки Він має прибічників, які можуть за Нього заступитися. І раптом Він відкрито і нічого не боячись, заявляє: “Це Я!” Господь сказав це з такою владою, що Його вороги від несподіванки відступили назад і впали на землю. Коли вони дещо оговталися і встали, Господь повторно запитав: “Кого шукаєте?” Вони повторили: “Ісуса Назорея“. Господь каже їм тоді, стримуючи свою Божественну владу: “Я сказав вам, що це Я; отже, якщо Мене шукаєте, залиште цих (тобто апостолів), нехай ідуть” (Ін. 18:4-8). Зворушлива ця Господня турбота про Своїх учнів. З першого дня покликання апостолів Спаситель оберігав їх від небезпек, як це видно з Його первосвященицької молитви до Бога-Отця: “З тих, якого Ти дав Мені, Я не погубив нікого” (Ін. 18:9). Отже, варта, залишивши апостолів, заарештувала Господа Ісуса.
Тут палкий апостол Петро, не дочекавшись відповіді на питання: “Господи, чи не вдарити нам мечем?” (Лк. 22:49) витягнув меча і, ударивши раба первосвященика на ім’я Малх, відсік йому праве вухо. Господь одним дотиком тут же зцілив його, сказавши Петру: “Поверни меч твій на його місце, бо всі, хто візьме меч, від меча і загинуть” (Мф. 26:52). Це, звичайно, не пророцтво, а тільки загальний закон Божественної правди: хто хоче боротися зі злом зброєю, тому слід чекати удар у відповідь. Схожа думка знаходиться в старозавітній заповіді: “Хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини” (Бут. 9:6). До цього Господь додав: “Чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш як дванадцять легіонів ангелів?” (Мф. 26:53). Легіоном називався в римлян загін, що складався з 6 тисяч воїнів. Весь Ангельський світ встав би на захист Сина Божого, якби Він не віддавав Себе на страждання добровільно. 12 легіонів Господь як би протиставляє Своїм 12-ти учням.
Звертаючись до юдейських начальників, Христос сказав: “Мов на розбійника, вийшли ви з мечами й киями, щоб узяти Мене! Щодня бував Я з вами у храмі, і ви не здіймали рук на Мене; але тепер ваша година і влада темряви” (Лк. 22:52,53). Після цього учні, покинувши Його, розбіглися. Залишилися тільки апостоли Петро і Іоан, які здалека слідували за загоном, що вів Ісуса. Так вони дійшли до Єрусалиму.