Перше засідання синедріону, почате в домі Каяфи в четвер вночі, закінчилося в п’ятницю рано вранці.
Друге засідання було скликане через кілька годин у прекрасній будівлі синедріону, що знаходилося дещо південніше Храму. У Талмуді, де зібрані древні єврейські закони, сказано, що в кримінальних справах остаточне виголошення вироку повинне слідувати не раніше, як на інший день після початку суду. Але ні Каяфа, ні члени синедріону не хотіли затягувати справу. Щоб дотримати хоч би форму вторинного суду, синедріон зібрався на наступний ранок – вже у своєму повному складі. На це друге засідання стражники привели зв’язаного Ісуса Христа, Котрий ці години між зборами провів на дворі первосвященика, піддаючись нарузі з боку варти і слуг.
Господа ввели на засідання синедріону і знову запитали: “Чи Ти Христос?” (Лк. 22:67). Важливо було, щоб нові члени синедріону, особисто почули визнання Ісуса в тому, що Він вважає Себе обіцяним пророками Месією. Знаючи, що суд скликаний лише для дотримання формальності і що Його доля вже вирішена наперед, Господь відповів: “Якщо Я скажу вам, не повірите. Коли ж Я запитаю вас, не відповісте Мені і не відпустите” (Лк. 22:67,68). – “Чи Ти Син Божий?” – перепитали судді, і Господь як би нехотя підтвердив: “Ви говорите, що Я” (Лк. 22:70). Це була нормально виражена згода звинуваченого – саме те, що хотіли почути обвинувачі. Задоволені відповіддю, члени синедріону оголошують вже непотрібним подальше розслідування справи і ухвалюють вирок про віддання Ісуса Христа римській владі – Понтію Пилату – для виконання над Ним страті.