Ісус Христос на суді в Пилата (закінчення)

Коронація терновим вінцем, Джеймс Тіссо

Закінчивши наругу воїни стали нелюдяно знущатися зі Страждальника. Вони наділи на Нього багряницю, тобто військовий плащ червоного кольору, подібний до плащів вищих воєначальників. Такі плащі не мали рукавів і накидалися так, щоб права рука залишалася вільною. Багряниця, надіта на Христа, іронічно зображувала порфіру Іудейського царя. На голову Господа поклали вінець, сплетений з колючого терня, а в руки вклали тростину, що зображує царський скіпетр. Зробивши це, деякі з воїнів стали схиляти коліна перед Божественним Страждальником і, насміхаючись над Ним, вітали: “Радуйся, Царю Юдейський!“. Інші ж ударяли Його по щоках, плювали на Нього і били тростиною по голові, від чого голки ще глибше впивалися в Його тіло.

Після цього, змученого і понівеченого Господа Пилат повелів вивести назовні, сподіваючись цим викликати жалість до Нього в народу і відхилити вимогу про розп’яття. Так міркував язичник, який не знав Бога і Його заповіді про любов. Але на жаль, не так міркували духовні вожді юдейського народу, які осатаніли у своїй злості проти Спасителя світу. Коли Господа вивели на ліфостротон, Пилат сказав: “Ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої провини“. І, вказуючи на Нього, додав: “Це – Чоловік!” (Ін. 19:4,5)

“Це – Чоловік!”, Джеймс Тіссо

Цим вигуком Пилат звертався до суду їх совісті. Дивіться, як би говорив він, – ось Людина самотня, принижена, понівечена. Невже Вона схожа на якогось небезпечного бунтівника; чи не збуджує Вона одним Своїм видом більше жалю, ніж побоювань? У той же час Пилат мимоволі сказав справжню правду: Господь і в приниженні Своєму, більше, ніж у славі і царственому блиску, виявив усю духовну велич і моральну красу істинної Людини, яким Він має бути за задумом Творця. Для християн слова Пилата означають: от зразок Людини, до якого всі повинні прагнути.

Але юдейським начальникам і натовпу все це було байдужим. Ледве вони побачили понівеченого Христа, як ще голосніше заволали: “Розіпни, розіпни Його!” Така сліпа ненависть викликала в Пилата досаду і змусила його з різкістю сказати: “Візьміть Його ви, і розіпніть; бо я не знаходжу в Ньому провини” (Ін. 19:6). – Якщо ви такі наполегливі, то розпинайте Його самі на свою відповідальність, а я як представник правосуддя не можу брати участі в такому негідному вчинку. Але окрім обурення ці слова Пилата нічого не виражали, а тому вороги Христові продовжували домагатися згоди Пилата на смертний вирок, виставивши нове звинувачення: “Ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим” (Ін. 19:7).

Почувши це, Пилат злякався. Звичайно, вираз “Син Божий” він міг розуміти тільки в язичницькому сенсі, у сенсі напівбогів-героїв, якими повна язичницька міфологія, але і цього вистачало, щоб його збентежити, беручи до уваги і попередження його дружини, яка бачила якийсь таємничий сон про цю загадкову Людину.

Ісус перед Пилатом, друга зустріч, Джеймс Тіссо

І от Пилат відводить Ісуса з собою в преторію і наодинці запитує Його: “Звідки Ти?” (Ін. 19:9) Чи дійсно Ти Син Божий? Але Ісус не відповів йому. Марно було відповідати на це питання. Коли раніше Господь хотів пояснити Пилатові мету Свого пришестя, це лише викликало в того скептичну посмішку.

Долаючи страх, Пилат хотів нагадати Христу про своє велике положення, і тим самим розташувати Його до відповіді: “Чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе?” (Ін. 19:10) Господь відповідає на ці гордовиті слова з Божественною мудрістю: “Ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище. Тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі” (Ін. 19:11). Іншими словами, те, що Я у твоїх руках, це за волею Божою. Віддавши юдейський народ у підпорядкування римській влади, Бог тим самим дав тобі владу наді мною, як Людиною. Проте і ти будеш винен у Моєму розп’ятті, бо проти совісті засуджуєш; але більша відповідальність падає на тих, хто добився цього беззаконного вироку – на юдейських начальників. Мудрі слова Господа розворушили в Пилатові його кращі почуття, і він ще наполегливіше став шукати можливості відпустити Його.

Тоді вороги Христа перейшли до крайнього засобу: до загрози звинуватити самого прокуратора в зраді Римському імператорові: “Якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві” (Ін. 19:12). Це налякало Пилата, бо імператором тоді був підозрілий і жорстокий Тиберій, який охоче приймав доноси. Цією загрозою юдейські начальники вирішили справу. Пилат щиро хотів врятувати Христа від розп’яття, але не ціною своєї кар’єри. Тоді, засівши на суддівське місце, він формально закінчує суд. Це була п’ятниця перед Пасхою, близько “шостої години”, – за нашим часом близько 12-ї дня. (Євангеліст Марк говорить: “Була третя година, і розіп’яли Його” (15:25), а “З шостої ж години настала темрява по всій землі до години дев’ятої” (Мф. 27:45). Доба ділилася на чотири частини по три години в кожній. У Новому Завіті згадується години 1-а, 3-я, 6-а і 9-я. Третя година це період часу між 9-ю годиною ранку і полуднем.

“Розіпни Його!”, Джеймс Тіссо

Намагаючись помститись юдеям за вимушений вирок, Пилат каже до них з роздратуванням: “Це, Цар ваш!” (Ін. 19:14). Цим він кидає жорстокий докір і як би говорить їм: ви мрієте про повернення собі самостійності, про якесь високе звання серед народів світу. Це завдання ніхто не здатний так успішно виконати, як ця Людина, Яка називає Себе духовним Царем Ізраїлю. Як же це ви, замість того, щоб схилитися перед Ним, вимагаєте, щоб я, ненависний вам римський правитель, відняв у вас вашого Царя, Який може здійснити ваші заповітні мріяння?

Мабуть, так і зрозуміли ці слова обвинувачі, бо з люттю заволали: “Візьми, візьми і розіпни Його!” Це був крик від рани, нанесеної їм у найвідчутніше місце. Але Пилат, перш ніж остаточно поступитися, ще раз хоче вразити їх і з іронією запитує: “Чи Царя вашого розіпну?” На це начальники у своєму засліпленні злістю вимовили рокові слова, що вирішили наступну долю єврейського народу: “Немає в нас царя, крім кесаря” (Ін. 19:15). Раніше юдеї стверджували: “Немає в нас іншого Царя, окрім Бога”. Тепер же тільки для того, щоб добитися розп’яття Христа, вони від усього відреклися, заявивши, що не бажають мати іншого царя, окрім Римського імператора. Тільки тоді Пилат наважився задовольнити їх бажання і віддав їм Ісуса на розп’яття.

Узявши води і умивши руки, Пилат заявив перед усіма: “Не винний я в крові Праведника Цього; дивіться ви” (Мф. 27:24). В юдеїв існував звичай умивати руки на знак того, що той, хто вмиває вважає себе безневинним у пролитті крові обвинуваченого (Втор. 21:6-8). Пилат скористався цим звичаєм, щоб підкреслити перед усіма, що він знімає із себе відповідальність за страту Ісуса, Якого він вважав безневинним і Праведником.

Пилат умиває руки, Джеймс Тіссо

Дивіться ви“, – тобто ви самі відповідатимете за наслідки цього несправедливого вбивства. Аби отримати в прокуратора згоду на затвердження смертного вироку, юдеї погоджуються на все, не думаючи про жодні наслідки. “Кров Його на нас і на дітях наших” (Мф. 27:25), – кричали юдеї. Якщо це – злочин, то нехай кара Божа спіткає нас і наше потомство.

Святий Іоанн Золотоустий говорить з цієї нагоди: “Така безрозсудна лють, така злісна пристрасть! Нехай, що ви самі себе прокляли. Але для чого накликаєте прокляття на дітей?” Це прокляття, яке самі юдеї накликали на себе, скоро виконалося. У 70-му році після Р. Х. при облозі Єрусалиму римляни розіпнули на хрестах навколо міста величезну кількість євреїв. Виконувалося воно і в подальшій історії євреїв, розсіяних відтоді по багатьох країнах, – у тих незліченних “погромах”, яким вони піддавалися, у виконання пророцтва Мойсея у Второзаконні (28:49-57; 64-67).

Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття” (Мф. 27:26). Іншими словами, затвердивши вирок синедріону, Пилат дав їм воїнів для здійснення над Ісусом Христом страти через розп’яття.

Умивши руки, Пилат, звичайно, не міг зняти із себе відповідальності ні перед неупередженою думкою людства, ні перед судом Божим. Вираз “умивати руки” відтоді увійшов до приказки. Через рік з гаком кара Божа спіткала Пилата за легкодухість і неправедне засудження Того, Кого він сам назвав Праведником. Він був відправлений до заслання в Галію і там через два роки виснажений тугою, мучачись докорами сумління і відчаєм, покінчив своє життя самогубством.