Після побиття і знущань воїни зняли з Ісуса Христа багряницю, одягнули Його в звичайний одяг і повели на розп’яття. Коли йшли до Голгофи, вони зустріли Симона, званого Киринеянином, який повертався з поля в місто, і змусили його донести хрест Христа до місця страти. Було прийнято засудженим на розп’яття самим нести свій хрест. Але Господь був такий стомлений і гефсиманською внутрішньою боротьбою, і безсонною ніччю, і нелюдяним катуванням, що виявився не в силах далі нести Свого хреста. Не із співчуття, звичайно, але з бажання швидше завершити почату справу, вороги змусили Симона понести хрест Господній. Симон був переселенцем з Киринеї (міста в Лівії, на північному узбережжі Африки). Його сини, Олександр і Руф, були відомі християнам, і про них згадує апостол Павло в Посланні до Римлян.
За Ісусом Христом йшла велика кількість благочестивих чоловіків і жінок, які плакали про Нього. Співчуття, яке вони виражали було таке глибоким і щирим, що Господь визнав потрібним звернутися до них з втіхою. Це сталося, ймовірно, під час зупинки при покладанні хреста Христового на Симона Киринеянина. “Дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими” (Лк. 23:28). Тут Господь, забуваючи про власні страждання, звертається Своїм духовним поглядом до майбутнього єврейського народу – до того покарання, яке спіткає його за страшну клятву, яку так легковажно накликали на себе самі юдеї, які кричали: “Кров Його на нас і на дітях наших” (Мф. 27:25). Бо приходять дні, коли благословення чадонародження перетвориться на горе, і бездітні вважатимуться блаженними. “Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас!” – такими великими будуть лиха. Тут йдеться знову ж таки про руйнування Єрусалиму Титом в 70 р. по Р. Х. “Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?” (Лк. 23:30,31) Це, мабуть, народна приказка. Під “зеленим деревом” повним життям Господь розуміє Себе, а під “сухим деревом” – юдейський народ. Якщо Йому, Безневинному, не дали пощади, то що буде з винним народом?