Покаяння називають другим хрещенням, бо воно змиває з людини скверну гріхів, скоєних після хрещення. У цьому таїнстві вірний сповідує, тобто відкрито визнає перед Богом, свої гріхи і отримує через священика, як свідка сповіді, прощення гріхів від Самого Господа Ісуса Христа. Ще Іоанн Хреститель, готуючи людей до прийняття Спасителя, проповідував “хрещення на покаяння для відпущення гріхів. І виходили до нього з усієї країни Юдейської і єрусалимляни; і всі хрестилися в річці Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої” (Мк.1:4-5). Владу прощати гріхи дав Сам Господь Ісус Христос, Який сказав апостолам, а в їх особі і продовжувачам їх справи, єпископам і священикам: “Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться” (Ін.20:22-23). Отримавши на це владу від Господа, Апостоли всюди звершували таїнство покаяння, як читаємо про це в книзі Діянь: “Багато з тих, що увірували, приходили, сповідаючи і відкриваючи діла свої” (Дії 19:18).
Для отримання прощення гріхів від того, хто кається, потрібно: примирення з усіма ближніми, щире розкаяння про скоєні гріхи і усне їх сповідання, тобто вимовляння їх вголос, з твердим наміром виправити своє життя.
У деяких випадках на того, хто кається, накладається “єпитимія” (грец. – заборона), що складається з благочестивих справ і деяких обмежень, спрямованих до подолання гріховних звичок.
Приступаючи до таїнства Покаяння, потрібно розуміти, що тут важливе не лише усвідомлення своєї гріховності, але необхідно ще і налаштувати свою волю до виправлення, бажати і твердо вирішити боротися зі своїми поганими схильностями. Усвідомлюючи себе грішником, той, хто кається, просить Бога допомогти йому стати краще і дати духовні сили для боротьби із спокусами. Таке сердечне і щире покаяння потрібне для того, щоб дієвість цього таїнства тягнулася не лише на зняття гріхів, але щоб у розкриту душу входило благодатне лікування, що допомагає вірному духовно рости і зміцнюватися.
Саме вимовляння вголос своїх духовних хвороб і падінь перед духівником – сповідання гріхів – має те значення, що в ньому долається гординя – це головне джерело гріхів, і почуття безнадійності свого виправлення. Виявлення гріха на світло вже наближає до виверження його із себе.
Той, хто приступає до таїнства покаяння готує себе до нього так званим говінням, тобто молитовним подвигом, постом і самоаналізом, з метою усвідомлення своєї гріховності і необхідністю обдумати шлях до виправлення.
У таїнстві Покаяння назустріч тому, хто кається, йде милість Божа, яка свідчить вустами пастиря-духівника, що Небесний Отець не відкидає того, хто йде до Нього, як не відкинув Він блудного сина і митаря, що покаявся. Свідоцтво це полягає в особливих розрішальних словах, що вимовляються священиком над тим, хто кається.
Примітки
Звершувати сповідь бажано увечері, напередодні Причастя, або до початку Божественної літургії, під час читання Часів. На сповіді не треба чекати питань священика, а слід самому перерахувати свої гріхи. Для цього необхідно підготуватися до сповіді вдома: усамітнитися, зібратися з думками і уважно простежити своє життя. Потрібно боліти душею за кожен гріховний вчинок, від щирого серця розкаятися в ньому перед Богом і подумати, як виправити своє життя. Можна записати свої гріхи на папірці і прочитати їх духівникові на сповіді, щоб чогось не забути.
Підходячи до сповіді, той, хто кається, кланяється перед аналоєм і цілує хрест і євангеліє, що лежать на аналої. Говорити потрібно відверто, не затемняючи непривабливості гріхів загальними виразами (наприклад, “в усьому грішний” або “грішний проти 7-ої заповіді”). Сповідуючись, необхідно уникати самовиправдання і спроб навести “пом’якшувальні обставини,” як наприклад, посилання на третіх осіб, які нібито ввели нас у гріх. Усе це походить від самолюбності і хибного сорому.
У кінці сповіді, священик покладає єпитрахиль на схилену голову того, хто кається, і читає розрішальну молитву, просячи Бога простити всі його гріхи. Поцілувавши хрест, той, хто сповідався, відходить від аналоя, узявши у священика благословення.
Знак прийнятого Богом покаяння – це почуття заспокоєння, легкості і радості, які відчуває людина після сповіді.