Вже з першого року покликання апостолів Господь Ісус Христос почав їм говорити про майбутні Його страждання. Так, наприклад, Він казав учням, що “Йому належить іти до Єрусалима і багато постраждати від старійшин і первосвящеників і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути“. Коли ж апостол Петро, керуючись добрими почуттями до Учителя, намагався було відрадити Його від такого подвигу, Господь рішуче і строго зупинив Петра, сказавши йому: “Відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське” (Мф. 16:21-23). Трохи пізніше, пояснюючи апостолам мету Свого пришестя у світ, Господь сказав: “Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох” (Мф. 20:28).
Незадовго до Своїх хресних страждань Господь Ісус Христос знову розповів апостолам, який великий подвиг Його чекає, пояснюючи, що саме для здійснення цього спокутного подвигу Він прийшов у наш світ: “Нині душа Моя стривожена; і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов” (Ін. 12:27). Тільки в прощальній бесіді з учнями під час Тайної вечері Спаситель став говорити про духовні плоди майбутніх Його страждань. Так, Йому потрібно постраждати для:
- Засудження диявола,
- Залучення людей на шлях спасіння,
- Прощення гріхів віруючим,
- Послання віруючим Духа Утішителя
- Приготування віруючим небесних обителей
Наводимо тут з прощальної бесіди слова Спасителя про це. Починаючи Свою бесіду, Господь пояснив, що Його смерть потрібна, бо: “Якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів… Нині суд світові цьому (засудження невіруючого світу); нині князь світу цього (диявол) вигнаний буде геть. І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе. Це говорив Він, – додає Євангеліст, – даючи зрозуміти, якою смертю Він помре” (Ін. 12:24, 12:31-33). На цій же прощальній вечері, встановлюючи таїнство Причащання, Господь з’єднав силу цього таїнства з майбутніми стражданнями і сказав, вказуючи на чашу з вином: “Пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мф. 26:27-28).
З наступних слів Спасителя ясно, що Його хресні страждання були абсолютно необхідні для послання віруючим благодаті Духа Святого: “Істину кажу вам: краще для вас, щоб Я пішов (на страждання). Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас” (Ін. 16:7). Господь далі говорить апостолам, що Він добровільно бере на Себе спокутний подвиг унаслідок Своєї великої любові до людей. Нагадуючи їм притчу про вівцю, що заблукала в горах, Спаситель їм сказав, що Він є “Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець. Тому любить Мене Отець, що Я душу Мою віддаю, щоб знову прийняти її. Ніхто не відбирає її від Мене, але Я Сам віддаю її. Маю владу віддати її і владу маю знову прийняти її… Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх. Ви – друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам” (Ін. 10:11,17,18; 15:13,14). Але, хоча страждання на хресті надзвичайно засмутять апостолів, вони повинні утішати себе майбутнім духовним народженням: “Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її; коли ж породила дитя, вже не пам’ятає скорботи від радости, тому що народилася людина на світ” (Ін. 16:21).
І далі, як наслідок Його хресної смерті, буде приготування віруючим небесних обителей: “І коли піду (на той світ) і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я“, – у місці вічної слави (Ін. 14:3). Після зішесття Святого Духа апостоли на власному досвіді переконалися, які великі духовні блага їм принесла спокутна смерть і воскресіння Спасителя, і вони ділилися цим досвідом зі своїми учнями.