Отже, апостоли наставляли, що всі блага, як нинішнього, так і майбутнього життя, є прямим наслідком хресного подвигу Сина Божого, Котрий утілився. Причому, ці блага передаються не лише на людину, але і на всю природу і навіть вселену, яка буде оновлена в день загального воскресіння.
Для людини найважливішим благом спокутної смерті і воскресіння Спасителя є дарування їй здібності жити духовно – можливості долати свої погані схильності, удосконалюватися, наближатися до Бога. Інші духовні блага тісно пов’язані зі здатністю бути новою людиною. До пришестя Христового справжнє духовне життя було недоступне людині, вона була полоненою своїми тілесними, часто гріховними, бажаннями. Благодать Христова вселяє в людину нові думки, новий погляд на життя. Вона показує всю порожнечу і суєтність земного, допомагає людині розуміти мету свого земного існування і наближатися до цієї мети. Вона замінює почуття гніву і озлобленості, якими зазвичай пригнічена тілесна людина, почуттям легкості і миру; жадання низинних задоволень – солодкістю спілкування з Богом; хворобливу самолюбність – бажанням робити добро.
Але, звичайно, всяке зростання і вдосконалення вимагає і особистого зусилля, постійності, іноді – боротьби. Усі труднощі, як зовнішні, так і внутрішні, іменуються “хрестом”. Християнин закликається йти за Христом, несучи свій життєвий хрест. Про необхідність особистого подвигу Господь так сказав: “Хто не бере хрест свій (ухиляється від подвигу) і не йде слідом за Мною (називає себе християнином), той недостойний Мене” (Мф. 10:38). Апостоли, кажучи про християнський подвиг, утішали себе та інших такими словами: Якщо ми з Ним страждаємо, то з Ним і прославимося.. “нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас” (Рим. 8:18). Нагадуючи про безмежну любов Христову, апостоли ще так наставляли християн: “Любов (Христову) пізнали ми з того, що Він поклав за нас душу Свою: (тому) i ми повинні класти душі свої за братів” (1 Ін. 3:16).
На закінчення хочеться сказати, що до страждань Христових хрест був знаряддям ганьби і страшного покарання. Після ж Його страждань він став символом перемоги добра над злом, життя над смертю, нагадуванням безмежної Божої любові, предметом радості. Син Божий, Котрий утілився, Своєю кров’ю освятив хрест і зробив його провідником Своєї благодаті, джерелом освячення віруючих. У цьому нас переконує тисячолітній досвід Церкви. Так, наприклад, хресним знаменням освячується вода хрещення, на Літургії хліб і вино переісточуються в Тіло і Кров Христові. Хресне знамення охороняє людину від нещасть, залучає до неї Божу допомогу. От чому православні християни так шанують Хрест, роблять на собі хресне знамення, носять натільний хрест, хрестом прикрашають свої будинки і храми.
