Сім’я – це основна “клітинка” людського суспільства. Якщо сім’ї починають розпадатися, то з ними розпадається і держава. З точки зору християнства, кожна сім’я – це “мала церква,” в якій ростуть і формуються члени Церкви Христової. Тому цілком зрозуміло, яку велику увагу апостоли і їх наступники завжди приділяли сім’ї і піклувалися про її єдність і міцність.
Для благословення нової сім’ї Церква встановила таїнство Шлюбу. На цьому таїнстві жених і наречена обіцяють перед Богом зберігати взаємну вірність і любити один одного. Священик же в особливих молитвах просить їм благодать Божу для спільного життя, для взаємної допомоги і одностайності, для благословенного народження і християнського виховання дітей.
Шлюб встановлений Богом ще в раю. Після створення Адама і Єви, Бог благословив їх і сказав: “Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею” (Бут. 1:28). Ісус Христос освятив шлюб Своєю присутністю на шлюбі в Кані Галилейській і підтвердив його божественне встановлення, сказавши: “Чи не читали ви, що Той, Хто створив на початку, чоловіком і жінкою створив їх? (Бут. 1:27). І сказав: заради цього залишить чоловік батька свого й матір і з’єднається з жінкою своєю, і будуть обоє однією плоттю. (Бут. 2:24) Тож вони вже не двоє, але одна плоть. Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає” (Мф. 19:4-6).
Апостол Павло, пояснюючи важливість Божественного встановлення шлюбу, додає: “Тайна ця велика“, – і уподібнює стосунки між чоловіком і дружиною союзу між Христом і Його Церквою (Еф. 5:31-32). Цей союз ґрунтується на любові Христа до Церкви і на повній відданості Церкви волі її Спасителя. Тому чоловік зобов’язаний самовіддано любити свою дружину, а дружина повинна шанувати свого чоловіка і підтримувати його, як голову і керівника сім’ї.
“Чоловіки – каже апостол Павло, – любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї… хто любить свою жінку, любить самого себе… Жінки, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік є голова жінки, як і Христос глава Церкви, і Він же Спаситель тіла” (Еф. 5:22-23). Тому дружини зобов’язані зберігати взаємну любов і повагу, взаємну відданість і вірність. Добре християнське сімейне життя є джерело особистого і громадського блага. Сім’я є основа не лише суспільства, але і Церкви Христової. У здоровій сім’ї формуються майбутні члени суспільства і віруючі благочестиві християни.
Таїнство шлюбу не обов’язкове для всіх. Проте особи, які добровільно залишаються безшлюбними, зобов’язані проводити чисте і непорочне життя, яке, за вченням Слова Божого, вище за шлюбне життя, і є один з найбільших подвигів (Мф. 19:11-12; 1Кор. 7:8-40).
Примітки
Богослужіння шлюбу починається з так званого заручення. Жених стає праворуч, а наречена – ліворуч. Священик тричі благословляє їх і дає їм у руки запалені свічки, як знак подружньої любові, благословенної Господом.
Після молінь до Бога про дарування всяких благ і милостей тим, хто обручається, і про збереження і з’єднання їх у мирі і однодумності, священик благословляє їх обручками. Жених і наречена одягають персні, як знак непорушності того подружнього союзу, в який вони хочуть вступити.
За зарученням йде вінчання, яке відбувається посеред храму перед аналоєм, на якому лежать хрест і євангеліє. При цьому священик благає Господа благословити шлюб і послати на тих, хто вступає в нього, Свою небесну благодать. Як видимий знак цієї благодаті, він покладає на них вінці, а потім тричі благословляє їх, вимовляючи: “Господи Боже наш, славою і честю вінчай їх!” (тобто благослови їх). У читаному посланні ап. Павла говориться про важливість таїнства шлюбу і про взаємні обов’язки чоловіка і дружини, а в євангелії – про те, як Господь Ісус Христос Своєю присутністю благословив шлюб у Кані Галилейській, здійснивши на ньому Своє перше чудо. Ті, хто поєднуються шлюбом, п’ють вино з однієї чаші на знак того, що з цих пір вони повинні жити одностайно, ділячи разом свої радощі і скорботи. Триразове ходіння їх услід за священиком навколо аналоя з євангелієм нагадує їм, що все їх сімейне життя повинне будуватися на вченні Господа Ісуса Христа, викладеному в Євангелії.
Змішаний шлюб, тобто шлюб православного з неправославною (чи навпаки), допускається в тих випадках, коли інша сторона належить до якоїсь з традиційних християнських деномінацій, що визнає основні християнські догмати, наприклад, про Святу Трійцю, про Божество Ісуса Христа і так далі. У разі змішаного шлюбу неправославна особа дає обіцянку, що діти, народжені від цього шлюбу, будуть хрещені і виховані в православній вірі.
Нерозривність шлюбу. Церква тільки у виняткових випадках дає згоду на розірвання шлюбу, головним чином, коли він вже був спаплюжений перелюбом або ж зруйнований обставинами життя (наприклад, довголітньою безвісною відсутністю одного з подружжя). Допускається вступ у другий шлюб, наприклад, після смерті чоловіка чи дружини. Проте молитви про одружених вдруге вже не такі урочисті і носять покутний характер. Третій шлюб терпиться тільки як менше зло, щоб уникнути більшого зла – розпусти (пояснення св. Василія Великого).