Жінки-Мироносиці

Дуже спокусливо помічати світ як щось, що складається тільки із визначних досягнень, із лідерів. Сучасна система цінностей привчає нас саме на це звертати увагу: читати те, що викликає найбільший розголос, помічати найбільші скандали. Цікавитися долею тих людей, котрі, як прийнято вважати, вирішують майбутнє світу: президентів, прем’єрів, журналістів. І як часто ми не помічаємо повсякденної роботи основної маси людей, яка за цим усім стоїть!

І от Сам Христос через Церкву вчить нас помічати цих звичайних відповідальних робітників, тих відданих і вірних особистостей, які насправді і творять історію. Якби не було цих останніх моментів у житті Спасителя – Його поховання, відвідин Його гробу, – ми б, може, і не помітили зовсім невиразних, прихованих від загалу, однак мужніх жінок.

Це – жінки-мироносиці, віддані учениці Христові, які ходили за Ним, доглядали Його, готували їсти Йому і апостолам, дбали про їхній повсякденний побут. Вони трималися завжди так коректно, на другому плані, як це вміли робити тільки східні жінки тих часів. Але коли найближчі до Христа чоловіки злякалися, втекли, коли один з апостолів, той, кому було доручено збирати гроші на потреби громади, Іуда зрадив, саме вони лишилися біля Христа і пішли, щоб віддати Йому останню шану. Пішли, не знаючи, що діється біля гробу.

Жінки не знають, що Учитель воскрес, їх ведуть уперед тільки співчуття і любов до Вчителя. І саме це їхнє скромне співчуття і їхня безмежна любов дістають заслуженої винагороди: вони першими чують звістку про воскресіння. І вони стають першими благовісницями воскресіння, бо саме вони сповіщають апостолам про те, що Христос воскрес.

Ми знаємо із сторінок святого Євангелія, що, коли Господь Спаситель обходив зі Своєю проповіддю міста і села, навколо Нього завжди збирався народ. Часто люди підходили до Христа, слухали Його і розходилися. Але серед цього народу, окрім вибраних Христових апостолів, Господа Спасителя завжди супроводжувала група жінок.

Спочатку їх було небагато, але число їх постійно зростало. Вони супроводжували свого Божественного Вчителя не тільки для того, щоб повчитися Божого слова, що виходило із Його вуст, але і для того, щоб в силу своїх можливостей, послужити Йому. Вони, як свідчить святий євангеліст Лука, допомагали Господу “з майна свого” (Лк. 8:3).

Не всі імена цих жінок-мироносиць нам відомі. Євангелісти зберегли нам ряд імен: Марія Магдалина, Марія – мати Якова Молодшого та Іосії, Марія Клеопова, Саломія, Іоанна, Марфа і Марія – сестри Лазаря, Сусанна та інші. Серед них були жінки багаті і знатні: Іоанна була дружиною Хузи, домоправителя царя Ірода; прості і незнані: Саломія, мати синів Зеведеєвих Якова та Іоанна, була дружиною рибалки. У числі мироносиць були жінки самотні – діви і вдови, були й матері родин, які, будучи захоплені словом проповіді Христової, залишали свої сім’ї, свої домівки, товаришуючи Господу разом з іншими жінками в турботі про Нього.

“І не є найбільш вражаючим, – каже святитель Іоанн Золотоустий, роздумуючи про подвиг жінок-мироносиць, – те, що вони прив’язались своїм серцем до Господа Спасителя в ті дні, коли крізь покров Його смирення і упокорення проступала Божественна слава в Його чудесах, коли розносилась ще нечута на землі проповідь. Але для нашого розуму вражаючим є бачити їх, які не похитнулись у своїй любові до Господа, коли Він, збичований, обпльований, був переданий на смерть”.

Свята Церква у своєму богослужінні в 3-ю неділю по Пасці спонукає нас перенестися подумки від Голгофи до гробу Христового та Його славного Воскресіння, звістку про яке удостоїлися першими прийняти жінки-мироносиці. Їхній приклад показує, як багато тепла, співчуття і любові Господь вклав у душу жінки, яка, завдяки цьому, здатна на великі справи любові та самопожертви, якщо буде жити в Христі і з Христом, як заповідає апостол, “в нетлінній красі лагідного і мовчазного духу” (1Пет. 3:4).

Жінки-мироносиці стають для нас також справжнім прикладом любові. Вони поспішають ранесенько до гробу, не сподіваючись від Христа жодного чуда, жодного слова, жодної потіхи. Вони ідуть, шукаючи Мертвого, а знаходять Живого. Ідуть з плачем, а знаходять радість, більшу за будь-яку радість. Ідуть, несучи в руках миро, а знаходять невимовний мир серця. Ідуть, щоб виявити любов, а самі отримують любов. Ідуть, щоб побачивши порожній гріб, увірувати в Живого. Любов мироносиць була настільки великою, що вони радо готові були служити Мертвому, Який уже наче не міг їм воздати нічого. “Чого шукаєте Живого між мертвими?” (Лк. 24:5) – запитує жінок осяйний ангел. Жінки шукали насправді Померлого і Похованого, не здогадуючись, що Він Живий. Ми ж, знаючи, що Він Живий, шукаємо Його в житті наче Мертвого, наче Того, Хто лежить у гробі і ніяким чином не входить у наше життя. Віддаємо Христові певну частину нашого недільного часу, наче почесті Померлому. А насправді Він Живий і перебуває серед нас, потребує всього нашого часу, всього нашого служіння, всього нашого життя, щоб стати нам радістю і спасінням.

За матеріалами сайту http://nіcholas-church.org.ua

 Усе по темі: Неділя жінок-мироносиць