Людина створена за образом і подобою Божою, і тому є істотою безсмертною, створеною для вічного життя.
Будучи безсмертною, душа людини після смерті повертається до Бога, Який створив її, а тіло, позбавлене життєвої сили, піддається тлінню і розпаду. Душа залишається жити одна, у своїй безтілесній сутності. І таке її існування триватиме до початку Страшного суду, перед початком якого станеться воскресіння (оживлення) померлого тіла і з’єднання цього тіла з рідною душею.
Тіло воскреслої людини буде таким же нетлінним і оновленим, як у Господа нашого Ісуса Христа після воскресіння Його з мертвих на третій день після смерті на хресті.
Після смерті людського тіла – спочатку звершується Приватний суд над душею. Яким чином звершується Приватний суд? От що частково відкрито нам Богом через апостолів і церковне передання про стан душі після смерті.
Ми знаємо, що, звільнившись від тіла, душа стає діяльнішою. Відразу після виходу душі з людського тіла її зустрічають безтілесні духи – святі ангели і біси – і супроводжують її на всьому шляху, по всіх етапах суду, де вона дає повний звіт про своє земне життя. Випробування, які вона зазнає відразу ж після розлучення з тілом, мають духовно-моральну природу. Усе, що вона робила доброго і поганого, залишається. І на підставі цього визначається її доля в загробному світі.
Св. Василій Великий пише, що в перші два дні, звільнившись від тлінного тіла, душа насолоджується свободою і може знаходитися при тілі, або відвідувати на землі ті місця, які для неї були особливо дороги. Відоме одкровення, дане ангелом святому Макарію Александрійському: “Протягом двох днів дозволяється душі разом з ангелами, які знаходяться біля неї, ходити по землі, де хоче. Коли в третій день буває в Церкві приношення, то душа померлого отримує від ангела, який стереже її, полегшення в скорботі, яку відчуває від розлучення з тілом”.
Але на третій день душа потрапляє вже в інші області. Цього дня вона возноситься ангелами для першого поклоніння Богові.
Саме в цей час душа проходить і ті митарства (Більш докладно про митарства ви можете дізнатися з додатку), про які ми знаємо з “Житія преподобного Василія Нового”, де блаженна Феодора розповідає про те, що відбувалося з нею за межею земного життя. У цей час душа проходить через легіони злих духів, які перегороджують їй шлях і звинувачують у різних гріхах, в які самі ж її залучили. Митарств цих 20. Вони охоплюють двадцять категорій пристрастей, не конкретних гріхів (яких набагато більше), а саме пристрастей, у кожну з яких входить безліч різновидів гріхів. Тобто кожне митарство охоплює цілу сукупність споріднених гріхів. І той, хто не боровся з пристрастю, а, більше того, служив їй, для кого вона стала сенсом його життя, той і перед лицем самої Любові Божої не зможе відмовитися від неї. От і відбувається зрив на митарстві і повалення душі бісами в лоно безглуздого вогню паління пристрасті, якого ніщо не тамує.
Пройшовши митарства, і досягнувши Престолу Божого, душа здійснює перше поклоніння Богові.
Після цього, за словами преп. Макарія, – “наказується від Бога показати душі різні і приємні оселі святих і красу раю. Усе це розглядає душа шість днів, дивуючись і прославляючи Творця всього цього – Бога”. І в той же час при цьому відбувається “випробування на добро” – душа проходить шлях по всіх чеснотах. Чи сприйме вона при цьому чесноти як ту дорогоцінну якість, до якої прагнула і яку шукала у своєму земному житті, хоча і не могла придбати її в тих умовах, або, навпаки, відштовхнеться від них як від чогось чужого і неприйнятного? Душа випробовується: чи придбала вона в умовах земної свободи хоч якесь прагнення до цієї вічної Краси?
На дев’ятий день, – каже преп. Макарій, – “після розгляду протягом шести днів усіх радощів праведних вона знову возноситься ангелами на поклоніння Богові. Отже, добре робить Церква, звершуючи в дев’ятий день служби і приношення за покійного. Після вторинного поклоніння Бог повеліває віднести душу в пекло і показати їй місця мук, що знаходяться там, різні відділення пекла і різноманітні муки нечестивих. Цими різними місцями мук душа носиться тридцять днів, трепечучи, щоб і самій не бути засудженій на ув’язнення в них”.
На сороковий день після смерті душа померлої людини знову возноситься і приводиться на поклоніння до Бога, Який і звершує тут над нею Приватний суд. На цьому Приватному суді визначається доля душі в загробному світі аж до загального воскресіння мертвих (оживлення всіх померлих тіл починаючи з Адама і Єви), після якого станеться вже остаточний – Страшний суд.
Можна сказати, що на Приватному суді відбувається не просто визначення, а – “самовизначення” людини перед Лицем Божим. Адже Бог ніякого насильства над жодною особою не чинить. І коли на 40-й день душа якимсь особливим чином з’являється перед Богом, то, мабуть, тут їй в усій повноті відкривається її духовний стан і відбувається її природне з’єднання або з Духом Божим, або з духами тяжких пристрастей.
Душі померлих людей входять у загробне життя з усім своїм змістом: своїми думками, почуттями, достоїнствами і вадами, зі всім своїм моральним світом. “Діла їхні йдуть услід за ними” (Одкр. 14:13).
Але, так само як морально-релігійний стан душ людських різний під час їх життя на землі, він різний і після виходу їх з тіла і в самому загробному житті. “Немає сумнівів, стан душ після смерті відповідатиме моральному стану всякої індивідуальної душі під час її життя на землі. Це природне слідство і природне продовження життя на землі. Релігійно-моральний стан душі не змінюється докорінно в загробному житті. Якби Бог змінив його докорінно, то зчинив би насильство над недоторканною свободою людської душі і знищив би те, що особу робить особистістю”, – пише преп. Юстин (Попович).
Продовжуючи жити в загробному світі окремо від тіла, душі, проте, володіють всією повнотою особистості і самосвідомості – вони відчувають, усвідомлюють, розуміють, міркують. Як добрий приклад тут можна навести притчу Спасителя про багача і Лазаря: багач бачить і дізнається Авраама і Лазаря, благає про допомогу, згадує своїх братів на землі і турбується про їх долю на землі і в загробному житті (Лк. 16:23-24,27-28); Патріарх Авраам, живучи в блаженстві, пояснює багачеві природу раю і пекла, виправдовує існування блаженства і мук у загробному житті, вказує на засоби спасіння (там же, вірші 23,25-29).
Пекло і рай – це не просто місце муки чи насолоди. Це також – внутрішні стани духу. Але – одночасно пекло і рай – це і ставлення людини до Бога. Якщо людина не любила Бога за життя – як вона може полюбити Його після смерті? Побачить і скаже: “А, Господи, виявляється, Ти є… Ну, тоді я Тебе люблю!”?..
От слова Христові: “Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним. А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним” (Мф. 10:32-33).
Отже пекло – це не просто внутрішній стан душі грішної людини, але – ще і місце максимального віддалення від Бога. Сама мука грішних душ полягає у віддаленні їх від Бога – цього Джерела блаженства, радості і світла.
Про те, що це місце мук існує – не раз каже Христос у Священному Писанні, наприклад у тій же притчі про багача і Лазаря. І муки ці не повні, оскільки досконала мука почнеться тільки після Страшного суду.
Блаженство праведних душ у загробному житті відбувається у висотах благодаті Божої і відчувається в їх благодатній близькості і спілкування з Господом Ісусом. Цього вони завжди прагнули ще тут, на землі, і досягли після смерті: “І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я” (Ін. 14:3).
Добровільно сполучені з гріхами і “просочені гріхами” в земному житті грішні душі не можуть механічно звільнитися від них з виходом з тіла і входженням у загробний світ, оскільки гріхи зрослися з ними і стали вже як би частиною їх. Тому і стан грішних душ у загробному світі подібно до того стану, в якому вони перебували на землі, з тією лише різницею, що позбавлені тіла, вони всю моторошну реальність своїх гріхів тримають у собі, переживають її як щось своє і вже не можуть від неї нікуди подітися. Після Приватного суду грішні душі відразу потрапляють у місце печалі і мук, відокремлене від Бога. Проте сила відчуття цієї печалі знову ж таки співвимірна мірі їх гріховності.
За вченням Православної Церкви, оскільки до Страшного Суду в раю і пеклі перебуває тільки душа людини, то душа людини, яка знаходиться в загробному світі, не може відчувати ні повного блаженства, ні повної муки. Як те, так і інше – буде тимчасовим, не повним і недосконалим, оскільки душа без тіла – це неповна людина.
Відсутність тіла – є причиною і того, що розкаяння за гробом вже є безплідним. Грішна душа, перебуваючи в загробному світі, хоч би всією сутністю своєю хотіла і бажала повністю змінити себе і почати нове життя, яке абсолютно відрізнялося б від її життя на землі, – не може цього зробити. Не може зробити хоч би через те, що за гробом їй не дістає тіла, що є необхідною складовою людської особистості для її досконалого самовизначення і діяльності, і через те, що їй бракує земних умов і засобів спасіння. Тіло – було учасником гріха, і виправлення без нього – неможливе.
Зауважимо відразу тут, що у вічному житті після Страшного суду – душа вже буде сполучена з тілом, але, проте, і там покаяння буде теж не можливим – вже з інших причин.
Зауважимо також ще одну річ. Перебування грішників до часу Страшного суду в неповній мірі мук і можливості змінити їх долю за молитвами живих, – іноді неправильно ототожнюють з поняттям католицького чистилища. Якщо в чистилище, на думку католиків, потрапляють душі грішників, і знаходяться там для “очищення від земних гріхів”, і перебувають там той час, який для цього очищення, ніби потрібний (хто мало нагрішив – мало часу, багато нагрішив – тривалий час), і з часом, після “очищення” від гріхів – все одно всі потрапляють у рай (така “юридична” мораль), то в Православному розумінні – місце мук до Страшного суду не очищає від гріхів. Це – лише попереднє місце знаходження грішної душі до Страшного суду. З цього місця душа може ще бути звільнена, і після Страшного суду – поміщена в рай, але – тільки за молитвами Церкви. Тому таке ототожнення – є помилкою, і в Православ’ї поняття “чистилища” – відсутнє.
Міра нагороди, як і міра покарання, різні
На Приватному суді душі розділяються на два роди: душі праведників і душі грішних. Тому і в загробному світі можливі лише два відповідні стани: стан блаженства і стан муки, кожний зі своїми численними нюансами; і два місця: рай і пекло, знову-таки зі своїми оселями.
Христос сказав: “В домі Отця Мого осель багато” (Ін. 14: 2); “Бо прийде Син Людський у славі Отця Свого з ангелами Своїми і тоді віддасть кожному за ділами його” (Мф. 16:27).
Кожен отримає нагороду за своєю працею: “Хто ж насаджує і поливає є одне: але кожний одержить свою нагороду за своєю працею” (1Кор. 3:8); “При цьому скажу: хто сіє скупо, той скупо і пожне, а хто сіє щедро, той щедро і пожне” (2 Кор. 9:6).
Відповідно і в пеклі – залежно від міри гріха людини і відпадання її від Бога – різні міри віддалення від Нього.
У період до Страшного суду – оскільки остаточна доля душі ще не визначена, за неї можлива молитва Господові. Основа цієї молитви – влада Ісуса Христа над мертвими: “Бо Христос для того й помер, і воскрес, і ожив, щоб панувати і над мертвими‚ і над живими” (Рим.14:9). Нам дана влада просити Господа про те, що не суперечить Його Святій волі: “Чого б ви не попросили в Отця в ім’я Моє, дасть вам” (Ін. 16:23).
Користь від молитви за померлих – у тому, якщо людина за життя і грішила, але все таки намагалася боротися з пристрастями, і померши, потрапила в пекло, молитва може їй допомогти, оскільки: “Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі” (Лк. 20:38). Після смерті душу людини вже не може нічого змінити, усі її надії на тих, хто залишився на землі.