Самарія уже здавна трактувалась юдеями як поганський край, що не зберіг віри своїх батьків, але змінив її, поєднавши зі звичаями інших народів. Жінка-самарянка – героїня Євангельської історії – також здавна трактувалась своїми оточуючими як та, яка не зберігала вірності, адже п’ятьох мала чоловіків і той, що був шостим, не був її чоловіком.
Однак Христос приходить у Самарію і не боїться осквернитися поганськими звичаями. Розмовляє із самарянкою і не кидає на неї зневажливого погляду. Більше того, приймає її зневажливу відповідь і не соромиться продовжувати бесіду. Просить у неї води, пропонуючи їй власну воду життя, запитує її як Незнаючий, щоб виявити їй глибини Свого знання. Відкриває їй Своє Месіанство, щоб знайти в ній поклонницю в дусі та істині.
Христос не гордує всіма погордженою країною і всіма погордженою людиною, не чекає, щоб Самарія звернула до Нього своє прохання, але Сам приходить до неї, не дозволяє жінці пройти повз Нього в мовчанці, але Сам розмовляє з нею. Бо Він – правдиве Джерело води живої, що тече в життя вічне, Напій правдивий для спраглих, Знання для незнаючих, Слово для безмовних. Він – Той, Хто приносить спасіння, з Юдеї, але не лише для юдеїв. Він приймає в жінці-самарянці всі народи, щоб привести їх до Богопізнання.
А жінка, яка була всіма погордженою через своє походження і свій спосіб життя, стає світлою благовісницею радості приходу у світ Месії. Не затримує благодать лише для себе, але спішить, щоб всім возвістити, щоб усіх привести, щоб усім явити Джерело води, що втомлює спрагу навіки.
Автор: Марія Ярема
Усе по темі: Неділя про Самарянку