Якось у музеї авіації екскурсовод показував перші моделі літаків і натхненно розповідав про давню людську мрію навчитися літати, про те, якими численними і безпорадними, а іноді навіть трагічними були всі спроби людей уподібнитися птахам.

Він говорив про те, як допитливо і наполегливо намагався людський розум розрахувати, що ж треба для того, щоб відірватися від землі. “І врешті-решт, – тріумфуючи завершив він розповідь, – люди навчилися-таки літати, навчилися підніматися в небеса і навіть вище за небеса!”

Навчилися, це вірно. Жодним птахам не піднятися на таку височінь, куди піднімається сьогодні людина. І все ж… чи так високо?

Якось до однієї мудрої віруючої бабусі прибігла зі школи онучка і повідомила: “Бабусю! Бога немає! Нам вчителька розповідала, що космонавти в космосі літали і Його не побачили”. Бабуся посміхнулася: “Ну, значить, невисоко літали”.

Так, звичайно, Небеса, на яких перебуває Господь, недосяжні для жодних літальних апаратів, винайдених людством. Вони незмірно вище, але справа зовсім не у відстані.

Є висота, яка вимірюється кілометрами. Здолати її – справа розрахунків і техніки. Але чим виміряти ту висоту, на якій тимчасове стає вічним, де неподільно панують Любов, Істина, Краса! Це зовсім інша висота, зовсім інші Небеса. Туди вхід людині завжди був заборонений. Вона могла долетіти до хмар, до місяця, до зірок та інших планет, але не до Бога.

Усі знають День космонавтики. 12 квітня 1961 року перша людина піднялася в космос. Тоді в газетах писали: “Віднині нам відкрита дорога до зірок!” “Людство вийшло в космос!”

Але дозвольте, можна було б заперечити, у космос піднялася конкретна людина, а не людство. Юрій Гагарін – так! А я і всі інші причому?

Але тріумфували в ті дні всі, не дивлячись на те, що переважній більшості не можна було і мріяти, що вони теж побувають у космосі.

І правильно! Бо все, зроблене хоч би одним з нас, має відношення до кожного з нас. І добре і погане. Це не всі здатні зрозуміти, відчути в загальнолюдському масштабі. От у дрібніших групах це набагато очевидніше. Скажімо, у сім’ї. Якщо один з членів сім’ї скоїть щось ганебне, соромно буває всім членам сім’ї. А якщо хтось з них скаже, що він ні при чому, така заява буде сприйнята як неприйнятна.

Якщо один з нас винен – усі ми винні. Бо всі ми в якійсь мірі єдине ціле. Це, повторю, абсолютно очевидно в сім’ї. Але ж усе людство – єдина сім’я! І якщо ми цього не відчуваємо – це один з наслідків первородного гріха, що розколов людство.

Але Син Людський прийшов у світ, “щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино” (Ін. 11:52). І чим більшою мірою ми – християни, тим більше відчуваємо свою причетність до всього, що твориться на землі нашими братами і сестрами.

“Я вірю, що кожна людина – представник усього людства. Ми розрізняємося за рівнем інтелекту, здоров’я і талантами. Та все ж ми всі – одне. Ми всі – святі і грішники, дорослі і діти, і ніхто з нас не височіє над іншими і не суддя для них. Ми всі розіпнуті разом з Христом і ми всі вбиті і знедолені Чингізханом, Сталіним і Гітлером” (Еріх Фром).

Ці слова сказані людиною, яка не була християнином, але сказано, мені здається, добре. З Христом, проте, ми не лише розіпнуті. З Христом ми – ВОСКРЕСЛИ! Переживанням цієї радості жили християни протягом сорока днів святкування Пасхи, знову і знову нагадуючи собі і один одному: “Христос воскрес! Воістину воскрес!” Закінчилося святкування Пасхи і відразу ж, наступного дня, – ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ. Ми згадуємо про те, як перша Людина піднялася на Небеса!

Не на ті видимі небеса, усіяні зірками, а на Ті Небеса, де до цього міг перебувати лише Господь. Для того, щоб це стало можливим, Сам Бог зійшов на землю, став Людиною, 33 роки жив серед людей дійсно людським життям, сповненого істини, любові і добра, помер за життя світу, воскрес з мертвих. І на сороковий день після Свого Воскресіння Ісус Христос вивів учнів “до Вифанії, і, піднявши руки Свої, благословив їх. І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо” (Лк. 24:50-51).

Хтось скаже: “Що ж, Він повернувся туди, звідки прийшов”. Не зовсім так. З Небес Він прийшов, будучи Богом, на Небеса Він возносився, ставши Людиною. Бог Син завжди перебував на Небесах разом з Отцем. Віднині, з дня Вознесіння, праворуч Отця перебуває Син Людський. А значить, у Його особі все людство має свою Вітчизну на Небесах.

Перед Своїм відходом Господь казав учням: “Візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я” (Ін. 14:3). А потім Він молився Отцю про учнів, і про тих, хто увірує за словом їхнім, тобто про всіх християн: “Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною” (Ін. 17:24).

Чи розуміємо ми до кінця силу цих слів? Якщо Сам Бог каже “ХОЧУ”, чи може цьому щось перешкодити? Може, як ми вже сказали, лише одне – коли на Боже “хочу” людина дасть відповідь: “А я не хочу”.

Господь вознісся на Небо. Там – Отець, там – рідний дім. Не лише Його дім, але віднині і наш. І лише за одним тепер справа: самі-то ми що вибираємо – небо чи землю?

Про це запитаємо себе в день Вознесіння. І якщо скажемо, що обираємо Небо, то чи не обманюємо себе? Щирість вибору перевірити неважко. Достатньо уважно постежити за своїми почуттями. Про що переживаємо, про що турбуємося, чому радіємо ми в нашому житті найбільше? Коли розсердимося через щось або засмутимося, запитаємо своє серце – через що це? Через тимчасове чи вічне? Якщо через тимчасове і земне – значить, не усвідомили себе ще громадянами Неба.

Якщо чогось дуже-дуже бажаємо, запитаємо знову: чи того бажаємо? Господь сказав: “Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше” (Мф. 6:19-21).

Якими скарбами ми бажаємо володіти? Яке багатство ми хочемо здобувати? Здобуття Святого Духа чи надбання матеріальних благ – головна турбота нашого життя? Якщо шукаємо духовного, то “плід же духа є: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість” (Гал. 5:22-23). Якщо цього шукаємо, значить, шукаємо Неба, якщо чогось іншого, значить, порпаємося в земному.

Отже, Христос, Який перебуває на Небесах, бажає, щоб ми були з Ним. Що ж може тоді перешкодити нашому вселенню на Небеса? Лише наше небажання, наша лінь, а точніше – маловір’я.  Усе це ми зможемо здолати з Божою допомогою, якщо зробимо зусилля. Наше земне життя і дане-то нам, щоб це зусилля зробити, бо “Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його” (Мф. 11:12).

Автор: протоієрей Ігор Гагарін

Усе по темі: Вознесіння Господнє