Після Вознесіння на Небо Господа Ісуса Христа Його учні, апостоли, розійшлися з євангельською проповіддю. У першу чергу вчення Христове поширювалося серед юдеїв. Але деякі з апостолів стали проповідувати Божественне Слово і язичникам. Коли ж апостольська проповідь стала поширюватися всім світом і велика кількість язичників почала навертатися в християнство, між християнами виникли непорозуміння. Як розповідається в книзі Діянь святих апостолів: “Деякі, прийшовши з Юдеї, учили братів: “Якщо не обріжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися” (15:1).
Християни з юдеїв стверджували, що навернені з язичництва християни повинні суворо дотримуватись обрядового закону Мойсеєвого (насамперед обрізання, тому їх слід спочатку навертати в юдаїзм), бо інакше вони не зможуть спастись. З цього приводу серед християн точилися запеклі суперечки, що загрожували Церкві розділенням.
Антіохійські християни звернулися до апостолів, які знаходилися в Єрусалимі, для вирішення цього питання. Але жоден з апостолів не міг самостійно вирішити таке важливе питання. Це змусило апостолів спільно з пресвітерами (священиками) згідно із заповіддю Христовою (Див.: Мф. 18:17) зібратися на перший Апостольський Собор, що відбувся в 51 р. в Єрусалимі.
Після тривалих суперечок і розмірковувань з промовою виступив апостол Петро. Він підвівся і сказав: “Мужі-браття! Ви знаєте, що Бог із перших днів обрав з-поміж нас мене, щоб із моїх уст язичники почули слово Євангелія і увірували; і Серцезнавець Бог засвідчив їм, давши їм Духа Святого, як і нам; і не поклав ніякої різниці між нами і ними, вірою очистивши серця їхні. Що ж ви нині спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию учеників ярмо, яке ні батьки наші, ні ми не могли понести? Але ми віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, як і вони” (Діяння 15:7-11).
Промова апостола Петра справила глибоке враження на присутніх. Про це красномовно свідчила тиша, яка запанувала на багатолюдному зібранні. Враження посилилося, коли апостоли Павло і Варнава розповіли присутнім “про знамення й чудеса, створені Богом через них серед язичників” (Діяння 15:12), під час їхньої місіонерської подорожі.
Після всього підвівся, щоб висловити свою думку, св. апостол Яків – “брат Господній”, який головував на Соборі. Йому, як єпископу Єрусалимської Церкви і голові Собору (першому між рівними), належало останнє слово. Думка його була важливою й тому, що він сам суворо дотримувався закону, за що не тільки від християн, а й від юдеїв дістав іменування “праведного”. Вагомим було і його положення в Церкві, він був першим Єрусалимським єпископом, поставленим Самим Господом. Св. Яків провадив суворе аскетичне життя (у стриманості), проводив у храмі цілі години один у молитві за свій народ. В Єрусалимі його шанували, називаючи “оплотом народу”.
“Бог спершу зглянувся на язичників, щоб зібрати з них народ в ім’я Своє… Відомі Богові споконвіку всі діла його. Тому, я гадаю, не треба перешкоджати язичникам, які навертаються до Бога” (Діяння 15:14,18,19), – сказав апостол.
Він запропонував не утруднювати християн з язичників виконанням більшості обрядових вимог закону Мойсеєвого і наказати їм ухилятися лише від того, що суперечить духу християнства. Язичники, які увірували, повинні були утримуватися від оскверненої ідолами їжі, тобто від куштування м’яса, що було принесене в жертву язичницьким божествам; від блуду в усіх його видах – вимога особливо важлива, тому що цей гріх був найпоширенішим у язичницькому греко-римському світі; не споживати задушенини і крові, тобто м’яса тварини, що була задушена і в якій залишилася її кров. Остання вимога до християн з язичників полягала в тому, щоб вони “не робили іншим того, чого не бажають собі” (Діяння 15:20).
Пропозиція апостола Якова була одностайно прийнята апостолами, пресвітерами і всією громадою, тобто всім Собором. Про це дано було знати всім християнам письмово (Соборним посланням), яке підсумували словами: “Бо вгодно Святому Духові і нам…” Так Апостольський Собор вказав християнам, що постанови Собору, згідно зі словами Господа (Див.: Ін 16:13; 14:16), є настановами Духа Святого.
Соборне послання відправили з довіреними особами Силою і Юдою в Антіохію. Туди ж попрямували апостоли Павло і Варнава. Послання Апостольського Собору викликало в антіохійських християн велику радість та втіху. (Див.: Діян. 15:1-31).
Рішення Собору ознаменували розрив християнства з юдаїзмом і сприяли поширенню християнства серед язичників. Проте, як показує подальша історія Церкви, псевдовчення тих, хто дотримувався юдейських приписів не було викоренене відразу і ще довго хвилювало Церкву.
Єрусалимський собор іноді вважається єдиним собором, на якому були присутні апостоли; проте вони збиралися і раніше, зокрема для обрання 12-го апостола (Матвія) замість відпавшого Іуди (Діяння 1:13-26) та для обрання семи дияконів (Діяння 6:1-6).