Цей собор, що відбувся в 325 році в місті Нікея (нині Ізник, Туреччина); став першим Вселенським собором в історії християнства. Причиною скликання собору стала єресь, яку розповсюджував пресвітер Арій (256-336) з єгипетського міста Александрія. Арій, намагаючись узгодити вчення про Трійцю з єдністю Божою, дійшов нарешті до того, що осмілився відкидати Божественність Сина Божого – Ісуса Христа. “Син Божий, – на його думку, – був не більше як найдосконалішим творінням Божим, завдяки якому був створений світ. Якщо ж Ісуса Христа називають у Священному Писанні Сином Божим, то зовсім не за єством, а за усиновленням”. Тобто на думку Арія та його численних прибічників, Христос не єдиносущний Богу-Отцю, а є лише першим і найдосконалішим творінням Божим.
Архієпископ Александрійський Олександр старався спершу лагідністю напоумити Арія. Коли ж його переконання виявилися безуспішними і аріанська єресь почала поширюватися з Александрії навколишніми місцями, він привселюдно відлучив Арія від Церкви. Арій віддалився в Палестину. Тут його прийняв колишній товариш по школі Євсевій, єпископ Никомідійський, який мав значний вплив при царському дворі. За сприянням Євсевія єресь швидко поширилася і всюди чинила незгоду, розбрат і заколоти. Імператор Костянтин І, щоб покласти край безладам, що виниклі в Церкві, скликав усіх тодішніх християнських єпископів для вирішення суперечливих питань, видавши відповідний указ весною 325 року.
Були виділені з державної скарбниці кошти на поштових коней, проїзд та проживання єпископів і пресвітерів. Найбільше відгукнулися на імператорський заклик єпископи зі східних провінцій, де не вщухали теологічні суперечки. Не всі змогли через проблеми із здоров’ям прибути на собор. Римський Папа Сильвестр І (314-335) прислав на собор двох своїх представників: пресвітерів Вікентія та Вітона (Віта). Зі Сходу прибули делегати від територій, що не входили до складу Римської імперії: з Пітіунта (Піцунди) на Кавказі, зі столиці Боспорського царства – Пантікапеї (Керчі), готський єпископ Феофіл з гірського Криму, делегат зі Скіфії (тобто південної України, де тоді панували готи), два делегати з Вірменії, один з Персії (Яків Нізібійський). Приймали участь у Соборі і святитель Микола, єпископ Мирлікійський, більш відомий як св. Миколай Чудотворець та святитель Спиридон Триміфунтський, які вже на той час були знамениті своєю святістю життя.
З боку аріян, тобто тих, хто тримався лжевчення Арія було присутніми біля 20 єпископів. Багато із запрошених ще зовсім нещодавно повернулися з каторги і на своїх тілах мали сліди тортур.
Разом з єпископами в засіданнях Собору взяли участь кілька пресвітерів і дияконів; між ними виділявся своїми глибокими богословськими знаннями і красномовством молодий архідиякон Александрійської церкви Афанасій, який згодом стане відомим, як Афанасій Великий.
Повний список учасників собору не зберігся. Збереглися тільки резолюція, рішення та постанови. Собор тривав з кінця травня до кінця серпня. За цей час одні делегати від’їжджали через проблеми у своїх єпархіях, інші прибували. Тому різні учасники собору наводять різні цифри. Так, за свідченням Афанасія Великого, на Соборі були присутніми 318 єпископів, інші джерела містять меншу кількість делегатів. Але загальноприйнятою вважається цифра в 318 учасників.
За істориком Сократом (писав у 439-443 рр.) собор було відкрито 20 травня. Деякі історики датують початок собору 14 червня, коли вже після палких дебатів розпочалися голосування. Собор зібрався в тронній залі імператорського палацу. У своїй промові імператор закликав відкинути всі протиріччя і вирішити всі суперечки через мирні дискусії. Очолював Собор Євстафій, єпископ Антіохійський, а в його відсутність – Олександр, єпископ Александрійський. Почесним головою був імператор.
Собор осудив і відкинув аріанську єресь й утвердив неспростовну істину – догмат: Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця перше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не сотворений, і єдиносущний з Богом Отцем. А 19 червня було прийнято головне рішення собору – Символ Віри – ясний і короткий виклад істинного вчення віри.
Цей Символ був підписаний усім Собором, окрім самого Арія та двох єгипетських єпископів. Єретиків відлучили від Церкви і відправили в заслання. Згодом прийнятий на цьому Соборі Символ Віри, що складався із семи пунктів, назвуть Нікейським. Він стане основою для загальновідомого Символу Віри, що був остаточно відредагований вже на ІІ Вселенському соборі.
Далі Собор прийняв ще 20 канонів (постанов), що стосувалися різних сторін церковного життя.
- Так було постановлено святкувати Пасху (Великдень) у перший недільний день після першого весняного повного місяця;
- затверджено старшинство єпископів чотирьох найбільших метрополій: Римської, Александрійської, Антіохійської та Єрусалимської;
- зобов’язав архієреїв особисто стежити за системою надання медичної допомоги незаможним громадянам та ін.
Свою роботу Собор завершив 25 серпня того самого року.
* * *
Арій зазнав поразки на Соборі. Його вчення було засуджене, але аріанами залишалися майже всі германські народи, які оточували Римську імперію і проривалися через її кордони. Це породжувало чимало проблем у взаємовідносинах з ними решті населення на зайнятих германцями землях. Сам Арій до смерті намагався довести свою правоту. Під час одного диспуту він відчув різкий біль у шлунку, вийшов у туалет, де відразу ж і помер, що дало підстави для насмішок противникам аріанства.
Але єресь не зникла зі смертю її засновника.