Сила згори

Проповідь апостола Петра, Бенджамін Вест

Коли на п’ятдесятий день після Воскресіння апостоли вийшли на проповідь, багато людей подумали, що вони просто п’яні.

А як же інакше? “Чи не ці галилеяни були учнями розіп’ятого нещодавно проповідника Ісуса? Чи не їх Учитель зазнав ганебної смерті з двома злочинцями, тим самим остаточно заперечивши безглузді чутки, ніби Він і був довгожданим Месією, Спасителем? – так, ймовірно, думали ті, хто слухав апостолів. – І ось тепер вони стверджують, що їх Учитель воскрес! Що Він і є справжній Месія. Мало того, самі ці учні, які нещодавно боялися бути впізнаними, ховалися від усіх, небезпідставно побоюючись розділити долю свого Наставника, а тепер з незрозумілою відвагою говорять таке, за що в будь-який момент можуть бути схоплені і покарані найжорстокішим чином”. Дійсно, здавалося, або вони безумні, або п’яні.

Адже що таке вино для багатьох його любителів? Спосіб увійти до того стану, якого дуже хоче кожна людська душа і якого найчастіше не відчуває в достатній мірі. Стан радості, безстрашності, упевненості в собі, відчуття сили, рішучості і внутрішнього миру. Цього шукають в алкоголі. Хорошого, загалом, шукають! Та тільки не там. Алкоголь, як відомо, якщо і дасть щось схоже, то не на довго, і не по-справжньому. А якщо і дасть, то забере значно більше. Шукають, проте, незважаючи на гіркий досвід, саме цього і тому люди, побачивши, як радісні, безстрашні і красномовні ті, хто ще нещодавно ховалися від страху, могли це пояснити лише одним: “Напилися!”

Але дивувало і друге. Безграмотні галилеяни раптом заговорили найрізноманітнішими мовами, і люди, які прийшли в Єрусалим з різних країн розуміли їх. Цього вином не поясниш. Петру довелося підвисити голос і виголосити: “Вони не п’яні, як ви думаєте”. Справа в другому: збулося древнє пророцтво, провіщене пророком Іоїлем: “І буде в останні дні, говорить Господь, – виллю Я від Духа Мого на всяку плоть“. (Діян. 2:17). Врешті-решт, сповнені Духом слова Петра розсіяли нерозуміння і сумніви. Багато хто повірив. Близько трьох тисяч людей навернулося цього дня до Христа: хрестилися і приєдналися до Церкви. Власне, цього дня і народилася наша Церква.

Звідки ж взялися ця мужність, ця переконливість? Що потрібне нам з вами, щоб йти шляхом Христа, шляхом апостолів, шляхом Церкви?

Чи достатньо знати істини віри? Дванадцять апостолів протягом трьох років були поряд з Христом, слухали проповідь Учителя, бачили Його чудеса. Він сказав їм про все, що було необхідно знати. Вони чули і про прийдешню хресну смерть, і про воскресіння. Вони вірили кожному Його слову. Здавалося б, чого більше? Цього вистачає, щоб вже ніколи не зійти з Дороги, що веде в Життя. Виявилося – недостатньо. Один з дванадцяти зрадив, другий відрікся, інші, окрім Іоанна, – злякалися і сховалися.

Гаразд, виявити слабкість може кожен. Але коли вже сталася смерть, чи не повинні були вони, не сумніваючись нітрохи, чекати воскресіння. Адже Він же про це попереджав! Адже вони знали! Чому ж забули? Чому не відразу повірили словам жінок-мироносиць? Хіба про таке можна забути!

І от, нарешті, коли Він воскрес, коли вже особисто переконалися в цьому, коли, здавалося б, вже нічого боятися, – чи пішли вони проповідувати Благу Звістку, Євангеліє? Навіть і цього було ще мало. Господь, перед тим, як вознестися на небеса, сказав: “Лишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба” (Лк. 24:49).

Зішесття Духа Святого, Жан Жувене

Ніяке знання, ні віра, ні бачення чудес і знамень, ні навіть впевненість у Воскресінні Христовому не зробили апостолів здатними вийти на проповідь, а якби і осмілилися, навряд чи переконали когось їхні слова. Потрібна була ще СИЛА ЗГОРИ. І цю Силу отримали вони в день, який ми святкуємо. “Коли настав день П’ятдесятниці, усі вони були однодушно вкупі. І раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони перебували. І з’явились їм розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них. І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати” (Діян. 2:1-4).

В день свята ми просимо того Вогню, тієї Сили Згори, які вже перебувають у нас. Навіщо ж просити те, що вже маємо? Адже всі хрещені православні християни отримали Дар Святого Духа в Таїнстві Миропомазання. Але присутність у нас Духа Божого не є щось постійне і незмінне. Сила Божа, Благодать Божа, перебуває і убуває залежно від нашого життя, від наших справ, нашої молитви. І мета життя нашого, як сказав преподобний Серафим Саровський, – “надбання Духа Святого”. Зійшовши на кожного з нас у Хрещенні і Миропомазанні, благодать Духа Святого йде, коли ми скоюємо гріх, йдемо проти совісті, догоджаємо своїм пристрастям, лінуємося, кривдимо і ображаємося, лихословимо і робимо багато що інше, чого Бог не дозволив. Поки живі, зовсім Вона нас не покине, але якими безпорадними і жалюгідними стаємо ми, поневолив себе гріху! Якась іскорка все одно залишиться, бо ніхто і ніщо не може до кінця погасити засвічене Господом. Присутність у нас цього полум’я – справа Божа, але сила його, повторимо, багато в чому вже залежить від нас. Тому Апостол Павло нагадує: “Духа не вгашайте” (1 Сол. 5:19), “Духом палайте” (Рим. 12:11).

Надбання Духа Святого. Дух Святий – це Дух Істини (Ін. 16:13), тільки в Ньому перебуваючи, бачимо ми все навколо і всередині себе в істинному світлі, не спотворено і не ілюзорно. Дух Святий – це Дух Мирний. Той, хто надбав Його, за словами преподобного Серафима, не лише сам спасається. Навколо нього спасаються тисячі. Дух Святий – Дух Утішитель (Ін. 15:26), Дух “не страху, а сили, і любови, і цнотливости” (2 Тим. 1:7).

Є в нас і ясні вказівки Писання на те, як пізнається в нас Його дія: “Плід же духа є: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість” (Гал. 5:22,23).

Головна мета християнського життя – надбання Духа Святого. Шлях до цього – молитва, піст, читання Священного Писання, добрі справи, що здійснюються в ім’я Христове. Названо, звісно не все, але найбільш важливе. І, понад усе, множенню в нас Благодаті Святого Духа служать Таїнства Церкви, особливо найвище, чого тільки може сподобитися людина на землі: Причастя ТІЛА і КРОВІ ГОСПОДА ІСУСА ХРИСТА.

Щодня, кожну мить нашого життя ми можемо чи зростати в Дусі, чи втрачати Його; чи розпалювати, чи тушити вогонь Любові Божої, який горить у нас.

Автор: протоієрей Ігор Гагарін

Усе по темі: День Святої Трійці