Трійця: життя як проповідь

Зішесття Духа Святого, Антоніс ван Дейк

Зішесттям Духа Святого, Господь зробив з простих рибалок ловців людей, як і обіцяв під час зустрічі біля Галилейського моря. Сітями свого вчення апостоли стали завойовувати світ, уловляти всесвіт. І от вже дев’ятнадцять з половиною віків, як це Божественне вчення розходиться по світу і несе благодать Божу всякій душі спраглій, і немає у світі перешкоди, яка могла б зупинити цей потік. І якщо в різні моменти церковної історії в тому чи іншому місці цей потік тимчасово як би припинявся, то це для того, щоб потім з новою силою ширитися світом.

У цей знаменний день, пославши Свого Святого Духа на апостолів, Христос заснував земну Церкву. Непорушним фундаментом цієї Церкви стали апостоли, стінами цього величного храму став весь світ, а покрівлею його – усе безкрайнє небесне склепіння.

Чим іншим, як не благодаттю Святого Духа можна пояснити те, що це вчення з такою швидкістю охопило людство? Незважаючи на юдейських наставників, книжників і фарисеїв, незважаючи на жорстокі гоніння римських цезарів, які бачили в словах цих скромних рибалок загрозу своїй імператорській могутності, вчення Христове нестримно привертало серця людей, хоча, здавалося б, не мало знаходити в них відгуку. Люди того часу чекали Месію, могутнього царя і спасителя земного, а християни, за словами апостола Павла, проповідували “Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство” (1Кор. 1:23).

…Але сила Божа в немочі здійснюється, і те, що виявилося недоступним для премудрих, стало силою і зброєю в руках безграмотних, слабких, але чистих серцем рибалок, доля яких тепер – бути ловцями людей.

Ми з вами, дорогі браття і сестри, є чадами Переможної Христової Церкви, що для нас і велика радість, і сенс усього нашого життя. Але це накладає на нас велику відповідальність.

Якщо перше благовістя апостолів знайшло відгук у душах людей, і відразу Церква стала рости внутрішньо і зовні, в ширину і в глибину – у глибину в сенсі накопичення святості, а в ширину в сенсі “уловлення” всесвіту, то і ворог Христовий з перших днів став боротися проти Його Церкви.

З одного боку, римська та юдейська влада почали гоніння на апостолів, з другого – у середовищі самих християн почали відбуватися зовсім нехристиянські вчинки (згадаємо Ананію і Сапфіру, які намагалися обдурити апостолів (див. Діян.5:1-10)), а потім з’явилися розколи і єресі.

І в наші дні Церква зустрічається з тими ж труднощами: з одного боку, нерозуміння, часто кепкування інакодумців, а з другого боку, негідна поведінка нас самих, християн.

Адже ми з вами – спадкоємці цих рибалок, і на нас з вами лежить обов’язок продовжувати сьогодні їх велику справу, справу проповіді Христа розп’ятого.

Хай і сьогодні для багатьох наша проповідь є спокусою, а другим здається безумством. Ми віримо, ми ЗНАЄМО, що це вчення освячене благодаттю Святого Духа і що за обітницею Самого Христа будівля цього величного храму стоятиме непохитно до кінця віків.

Але просто вірити – це мало. Потрібно не лише вірити, але і сповідувати, а головна і найпереконливіша проповідь – це проповідь нашим християнським життям. Християнин має бути таким не лише по імені, але всім своїм життям показувати вірність Христу і Його заповітам.

Ми повинні зберігати як найбільший скарб мир і любов у своїх серцях, повинні перейнятися євангельськими заповітами: бути чистими серцем, бути милостивими, миротворцями, щоб наше очищене серце було здатне сприйняти благодать Святого Духа. Адже Він, зійшовши на святих апостолів і давши їм надприродні сили, і сьогодні освячує світ.

Від нас, тільки від нас самих залежить, чи відкриємо ми свою душу для благодатного дихання Святого Духа, чи станемо ми “премудрими ловцями”. Господь закликає нас! Невже ми не почуємо Його голосу? Нехай не буде цього!

Автор: протоієрей Борис Старк

Усе по темі: День Святої Трійці