“Свято зішесття Святого Духа”. Вимовляєш ці звичні з дитинства, знайомі слова, і раптом стаєш вражений ними: немов почув їх вперше. Так, з дитинства знаю, що через десять днів після свята Вознесіння, і – через п’ятдесят днів після Пасхи, християни святкують зішесття Святого Духа, свято П’ятидесятниці.
Це свято увійшло до народної свідомості, як якась сонячна, світла урочистість, як свято цвітіння, як якась радісна зустріч з Божим світом в усій його красі і благодатності.
Усі релігії – і серед них найдревніші, найпервісні – знали свято літнього цвітіння, свято перших сходів, плодів, рослин. Якщо в старозавітній релігії Пасха була святом весняного воскресіння світу і природи, то П’ятидесятниця – святом переходу весни в літо, святом перемоги Сонця і світла.
Але в Старому Завіті це фактично загальнолюдське свято набуває нового значення: воно стає щорічним спогадом сходження Мойсея на гору Синай, де в невимовній, містичній таємниці з’явився йому Бог і уклав з ним Завіт і дав йому Заповіді, і обіцяв спасіння. Релігія, іншими словами, перестала бути тільки природою і стала початком історії: Бог відкрив Свій закон, Свої заповіді, Бог розкрив людині Свій задум про неї, Бог вказав людині шлях. Весна, літо, вічне природне коло – стали знаком і символом не лише природи, але і духовної долі самого людства і заповіданого йому зростання в повноту знання, життя і досконалості. І нарешті, у найостанніший період Старого Завіту свято це стало – у вченні і прозріннях пророків – святом, зверненим до майбутнього, до останнього тріумфу Бога у Своєму творінні. От як каже про це пророк Іоїль: “І буде після того, виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння. І також на рабів і на рабинь у ті дні виллю від Духа Мого. І покажу знамення на небі і на землі… І буде: всякий, хто прикличе ім’я Господнє, спасеться” (Іоїль 2:28-32). Отже – свято природи, свято історії як розкриття волі Божої про світ і про людину, свято майбутньої перемоги Бога над злом, настання великого і останнього “дня Господнього”.
Усе це потрібно знати чи згадати, щоб зрозуміти, як переживали, сприймали і святкували свято П’ятидесятниці перші християни, чому воно стало одним з головних християнських свят.
Саме з опису того, що сталося через п’ятдесят днів після Воскресіння Христового, через десять – після Його Вознесіння на небо, починається книга Діянь Апостольських, що присвячена історії перших християн, найпершого поширення християнства. Починається вона зі слів Христових, сказаних перед Вознесінням: “Не відлучайтесь із Єрусалима, – сказав Христос, – а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене” (Діян.1:4).
І от, через 10 днів, за розповіддю Євангеліста Луки, “коли настав день П’ятдесятниці, усі вони були однодушно вкупі. І раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони перебували. І з’явились їм розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них. І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати” (Діян.2:1-4).
Тим, хто бачив це і не розумів апостол Петро пояснив сенс того, що здійснювалося, словами пророка Іоїля, які я щойно цитував. “Це те, що провіщав пророк Іоїль, – сказав він, – буде в останні дні, говорить Господь, – виллю Я від Духа Мого на всяку плоть” (Діян. 2:16,17).
Отже, для християн свято П’ятидесятниці – це виконання усього здійсненого Христом. Христос учив про Царство Боже: і ось воно розкрилося! Христос обіцяв, що Дух Божий відкриє Істину – і ось це здійснилося. Світ, історія, час, життя: усе освітлено останнім світлом, усе наповнене остаточним сенсом. Почався у світі останній і великий день Господній!
Автор: протопресвітер Олександр Шмеман
Усе по темі: День Святої Трійці