Перемагаючи царства

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Коли над спочилим християнином звершується останній, похоронний обряд, коли Свята Церква напучуватиме своє улюблене чадо молитвами прощення і надії, звучать співи похоронного канону, серед яких є і таке: «Нема Святого, як Ти, Господи, Боже мій…», – ніхто не святий, подібно до Тебе, Господи! Ніхто не може поряд з Тобою вважатися святим. Якщо зіставити цей текст, що вінчає будь-яке християнське життя, безсторонній і остаточний підсумок, якщо зіставити ці слова Церкви із словами Її Божественного Засновника, Який однозначно і різко вказав у Нагорній проповіді Своїй: «Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48), тоді неминуче постає запитання: про яку святість ми говоримо сьогодні? Про яку святість ми можемо говорити сьогодні, у першу неділю після П’ятидесятниці, коли народ Божий прославляє всіх святих, що просяяли в Церкві Христової від віку і донині? Кого можна непохитним серцем і не збентеженою душею віднести до лиця небожителів, назвати святими, коли Слово Боже – в який вже раз – недвозначно попереджає: «Всі заблудили, всі нікчемні стали: нема тих, хто чинив би добро, нема жодного» (Пс.13:3)?

У свято П’ятидесятниці, у день народження Церкви, який ми святкували лише тиждень тому, у нашому храмі з’явилася нова ікона «Зішесття Святого Духа на апостолів», яка, хоча написана за бездоганним православним каноном, викликала певне нерозуміння у частини парафіян. На іконі цій, у повній відповідності з Писанням, зображений той самий момент, коли світлицю Сіонську в Єрусалимі, де «однодушно вкупі» (Діян.2:1) перебували апостоли, наповнив «шум з неба, ніби від сильного вітру…  І з’явились їм розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них. І сповнилися всі Духа Святого» (Діян. 2:3,4). І все було б ясно і прозоро в цьому образі П’ятидесятниці, коли б не загадкова фігура якогось старця «Ветхого днями» (Дан.7:13), тобто старого за віком, увінчаного короною: який перебуває на відстані від свята Світла і Духа, він у той же час зображений, що ніби страждає в певній темниці, у мороці.

Особливо спокусливим виявився напис, зроблений, за іконописним звичаєм, біля голови старця: «Космос». На мій погляд, причина нерозуміння багато в чому криється в тому, що саме слово «космос» у нашому уявленні має абсолютно певне і досить вузьке значення. Насправді первинне значення грецького слова «космос» – «порядок, краса, гармонія». Та сама краса і гармонія створеного світу, яка уразила Самого Творця, коли, після закінчення творіння, «побачив Бог усе, що Він створив, і ось, добре воно» (Бут. 1:31).

Але недовго гармонійна краса створеного світу радувала свого Творця. Цар-космос, божественний світоустрій, був спаплюжений злою волею пропащого Адама. Цар-космос пав, ображений гріхом царя творіння, і тепер, за апостольським словом, «створіння з надією чекає з’явлення синів Божих, тому що створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що всі істоти разом стогнуть і мучаться донині» (Рим. 8:19-22).

Ось цей стогін творіння, що мучиться за гріх пропащої людини, ця зневага Божественного світоустрою може відновити і виправити лише одна сила – співтовариство святих, Церква Христова. Та сама Церква, члени якої не своїми немічними і слабкими силами, але надлишковою благодаттю Духа Святого «вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, затуляли пащі левів, гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювалися від немочі, були сильні на війні, проганяли полки чужинців» (Євр. 11:33,34). Спочатку апостолам Христовим передалася у великий день П’ятидесятниці ця чудова енергія Духа Святого, енергія святості, а потім від них тим, хто зважився прийняти її, щоб просвітити світ, щоб для тих, які «перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло» (Мф. 4:16).

Очевидно, що святі – це не означає, що вони досягли абсолютної досконалості, яка належить лише одному Богові. Вони схожі на нас своєю неміччю, своїми людськими слабостями, своїми гріхами. Якби хтось захотів, то міг би скласти довгий список гріхів тих, кого від старозавітного царя Давида і аж до святих новомучеників кривавого двадцятого століття Церква віднесла до лику святі. Він міг би скласти такий список і сказати усім нам: подивіться, кого ви вважаєте зразками для себе!

Що відповісти на це? Ми – не сперечаємося: ми дійсно готові дивитися і дивимося на них! Дивимося, згадуючи, що народилися вони, як і ми, серед гріха і розпаду, але зуміли так прожити своє життя, що здолали пристрасті, що перемогли гріх, що винищили в самих собі самозвеличення. Ми дивимося на тих самих апостолів, які у світлиці Сіонській були осяяні дарами Духа Святого для того, щоб виконати завдання Церкви: понести ці дивні Дари у світ, свідчити творінню, поневоленому гріхом, що не віки їй, бідній, маятися в темряві невідання і гріховної знемоги. Святі Православної Церкви, пам’ять яких ми сьогодні звершуємо, покликані Духом Святим «зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю» (Лк. 4:18). Бо це і є завдання Церкви Христової, так глибоко і переконливо зображене на іконі Зішесття Святого Духа на апостолів, якою в ці святкові дні прикрасився наш храм. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя Всіх Святих