Слідувати за Христом

Покликання апостола Петра. Федеріко Фіорі Бароччі

Проповідь Ісуса починається з урочистого проголошення (κηρύσσειν) заклику до покаяння (μετανοεῖτε) – тобто переміни мислення, оскільки наблизилося Боже панування над світом (Небесне Царство) – Мф. 4:17.

Особами, котрі мають допомогти Йому змінити уми і серця людей, виявляються звичайні рибалки, – на перший погляд найменше приготовані до цього люди.

Божий менеджмент є однак цілком інакший: на відміну від єврейських учителів – рабинів, до котрих самі приходили ті, які хотіли вивчати Тору (Боже Слово), Ісус перший проявляє ініціативу. Виглядає, що спосіб поширення Доброї Новини, про те що «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього» (Ін. 3:16-17) вимагає цілком інших способів та підходів, – це будуть робити не професіонали вишуканою риторикою чи мудрістю слова, але свідки силою Святого Духа. Пізніше  апостол Іван, один з двох синів Заведея писатиме: «Про те, що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали і чого торкалися руки наші, про Слово життя, – бо життя явилось‚ і ми бачили‚ і свідчимо, і звіщаємо вам це вічне життя, яке було в Отця і явилось нам, – про те, що ми бачили і чули, звіщаємо вам, щоб і ви мали єднання з нами: а наше єднання – з Отцем і Сином Його, Ісусом Христом. І це пишемо вам, щоб радість ваша була повна» (1Ін. 1:1-4).

Павло, який зібрався переслідувати християн, але навернувся, після того як Ісус з’явився йому на дорозі в Дамаск, також відразу (як і дві пари братів у сьогоднішній Євангелії) став апостолом Воскреслого (Дії 9), й пізніше, хоча й був ученою людиною, писав подібні слова до спільноти в Коринті: «І слово моє, і проповідь моя були не в переконливих словах людської мудрости, а в явленні духу і сили, щоб віра ваша утверджувалася не на мудрості людській, а на силі Божій» (1Кор. 2:4-5). Цікаво, що Коринт у духовному та моральному плані був «пропащим» місцем без жодних шансів на переміну, однак відважне свідчення Павла, проголошення Христа розп’ятого (1Кор. 1:23) та дія Святого Духа,  – неможливе зробили можливим, – в цьому місці постала одна з найбільших християнських спільнот.

Показовим є факт, що апостоли над запрошенням Ісуса довго не роздумують, але реагують відразу – слідують за Ним. З боку це може виглядати на цілковиту авантюру, однак такою ж щирою, спонтанною та водночас постійною, інколи навіть безумною (пор. слова Павла про безумство  в очах людей хреста Ісуса в 1Кор 1:22-24) та водночас повністю жертовною є і любов Бога до людей.

Очевидно, що така відважна відповідь мала свою ціну, – втрату комфорту, виклик першості апостольства  над родинними чи сімейними справами, й звичайно чисто економічні негаразди чи втрати…

Сьогодні Ісус виходить на мою і твою стежину життя й запрошує слідувати за Ним. Цей виклик звернений до різних людей. Одні є вчені як  Павло, а інші просто «звичайні люди», про яких великий апостол згадує в листі до Коринтян: «Погляньте, браття, хто ви‚ покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних; але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне; і незнатне світу і принижене, і нічого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще, – щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом» (1Кор. 1:26-29). Однак важливим не є те чи ми добре приготовані, вчені чи ні – важливим насправді є тільки, якою є наша відповідь Христові.

Без щирої,  позитивної відповіді Господові, не можливі наші з Ним щирі стосунки та унікальний досвід Його Любові, котрі зможуть стати фундаментом для нашого особистого свідчення. Це однак матиме свою ціну… Завжди.

Коли я сьогодні думаю над цим Євангелієм і питаю себе, якою є та повинна бути моя відповідь Господові, то перед моїми очима, як напевно перед багатьма іншими сьогодні, стоїть щира й усміхнена постать Василя Сліпака – молодого чоловіка, повного сил, котрий не завагався щоб полишити особисте  спокійне життя в Парижі, й пожертвувати своїм життям на Сході України.

Василь Сліпак (1974-2016)

Хай Господь прийме Його та всіх інших наших сестер і братів, які пожертвували своїм найціннішим, у Свої люблячі обійми й дарує їм мир, який світ не може дати (пор. Ін. 14:27), а нам дарує відвагу бути справді вільними, щоб відразу відповідати кожного дня на Його покликання слідувати за Ним, й таким чином жити для утвердження Його Царства.

Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)

Усе по темі: 2 Неділя після П’ятидесятниці