Засіб від «пристріту»

Нагорна проповідь, Себастьяно Річчі

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Буває, приходить до нас у храм людина і каже священикові: «Отче, мене зурочили! Усе життя розладналося, хвороби замучили, на роботі неприємності! Що мені робити?»

От питання, на яке надзвичайно важко дати відповідь. Просто тому, що відповіді на нього не існує, як не існує того, про що запитують. Немає такого явища у світі речей і у світі духів. Зурочити людину не можна, як не можна наслати чи напустити на неї порчу. Якби таке духовне явище було можливе, я упевнений, Церква знайшла б від нього методи захисту. Але в жодному церковному требнику, в жодних богослужебних книгах немає жодного таїнства або обряду, які були б присвячені, скажімо, зняттю порчі чи захисту від пристріту. Це мовчання Церкви, яка за свою двотисячолітню історію так і не знайшла, що протиставити такій моторошній, здавалося б, духовній зброї масового ураження, як пристріт і порча, дуже показово. Церква мовчить, бо немає предмета для розмови, немає того, з чим боротися. Проте є те, що Церква вважає тяжким гріхом: забобон, тобто віра суєтна, порожня, безглузда.

Адже ті, хто вірить у пристріт і порчу, переконані, що є такі люди, які здатні на відстані за допомогою невідомих здібностей негативно впливати на душі і тіла інших людей, наводячи на них різні неприємності, скорботу і хвороби. І від цього впливу нібито не захищена жодна людина, всякий може стати жертвою такого духовного бандита.

Я от усе думаю, що якби це було так насправді, навіщо тоді держави, уряди, королі і парламенти витрачають силу-силенну грошей на утримання армій, флотів, таємної поліції, розвідки, коли два-три чаклуни, що наділені здібностями наводити порчу, змогли б без зусиль і нестримно розправитися з ворожим генералом, а то і з цілим генеральним штабом? Це ж яка економія людських і матеріальних ресурсів!

Зрозуміло, що ніяка людина, що б вона не стверджувала, не здатна без святої і благої волі Бога-Вседержителя, Який, як відомо кожному християнинові, «не хоче смерті грішника» (див. Єз. 33:11), заподіяти кому б то не було духовної шкоди, тобто наслати на неї порчу і пристріт. Чи ми не чули того, що Господь сказав нам у сьогоднішньому Євангелії? «Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них? Та й хто з вас, турбуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть?» (Мф. 6:26,27) Виходить, кожен з нас, піклуючись, не може «додати собі зросту на один лікоть», а над якимсь жалюгідним чаклуном цей закон Христовий не владний! Він усе може! І «зросту додати», і порчу наслати! «Бо без Мене, – каже Спаситель в іншому місці, – не можете робити нічого» (Ін. 15:5).

Нічого не зможуть фахівці з пристріту, чаклуни і відправники усілякої порчі, нічого не зможуть вони зробити православному християнинові, духовно народженому в купелі церковній, очищеному в таїнстві покаяння і живленому небесним хлібом Божественної Євхаристії! «Господь – мій помічник, і я не боюся, що зробить мені людина?» (Пс. 117:6)

Нічого вони не зможуть, але тільки за однієї умови: якщо я не покину огорожі церковної, якщо я сам добровільно не допущу собі в серці зацікавлений помисел, якщо я не довірюся смутним спокусам пропащих духів, якщо не дозволю собі повірити чаклунам, замість того щоб довіряти Богові. Чим, як не зрадою, являється навіть просте допущення думки про те, що хто б те не був, окрім Бога, здатний запанувати над моєю, Богом же створеною, вільною, вічною і безсмертною душею? Чим ще, як не зрадою, являється упевненість у тому, що над моїм життям, здоров’ям і вічною долею владні пропащі «духи злоби піднебесних» (див. Еф. 6:12) або їх нещасні служителі в образі людському?

Не дивися в бік спокуси і не спокусишся, не принюхуйся до отруйних випарів гріха і не отруїшся – от і вся премудрість! Проте боротися із самим собою тяжко, рятувати свою душу, щодня і щогодини очищаючи її покутними молитвами, важко і нудно. От і відшукує людина виправдання самій собі: «Це не я винна, це мене зурочили!»

Втім, «за вірою вашою нехай буде вам» (Мф. 9:29)! Віриш у Бога – Він і спасе тебе! Ну, а якщо віриш у порчу – від порчі і загинеш. От про що попереджає нас сьогодні Господь, коли каже зі сторінок Вічної Книги: «Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде. Отже, якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді темрява?» (Мф. 6:22,23) Отже нічого страшитися темного ока чаклуна, який, як він ні намагайся, нічого з чадом Христовим зробити не зможе. А піклуватися треба про те, щоб покаянням, постом і молитвою очищати власне око душі, яке, зробившись світлим і чистим, освятить і очистить усю людину. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 3 неділя після П’ятидесятниці