Сьогоднішнє Євангельське слово продовжує подію минулої неділі про покликання Ісусом перших апостолів і дає нам детальне її пояснення, застосування у житті. Покликавши апостолів бути свідками Божої любові, учасниками Його радості і щастя в небі, Христос кличе кожного з нас до Свого щастя. Покликання перших апостолів Петра і Андрія свідчить про те, що ініціатива щодо добра і щастя людини походить від Бога. Він перший виходить назустріч людині і запрошує її йти з Ним дорогою, яка надійно провадить людину до правдивого щастя. Таким чином Ісус Христос прикладом Свого життя пропонує людині стати надійною основою її життя і щастя.
Для здійснення цього запрошення – будувати життя з Богом, Христос подає нам сьогодні кілька важливих порад.
Ісус пропонує Своїм учням іншу дорогу до щастя, ніж пропонує світ – шукати найперше Царство Небесне. Життя людини у цьому світі у великій мірі пов’язане з земними благами, які людина здобуває важкою щоденною працею. Вони забезпечують їй життя і здоров’я. Однак ці Божі дари є обмежені у своїх можливостях і не можуть задовольнити всіх потреб людини, особливо духовних. Тому вони не повинні бути основною метою її життя, перетворюватися у правило життя – жити, щоб мати.
Хто хоче будувати своє життя з Богом, під надійною Його охороною і отримати щастя від Нього, той повинен поставити Царство Небесне основною метою свого життя. Іншими словами – головне завдання в житті кожного християнина – бути з Богом тут і у вічності. Чітка мета дає стимул до життя, духовної боротьби, наводить людину на добру дорогу до Бога. Тоді людина допускає менше помилок, у неї виникає менше трудностей на дорозі до Бога.
Якщо подивитися на духовне життя християн з практичної сторони, їх можна поділити на дві групи:
– особи релігійні, які кажуть – вірую в існування Бога;
– особи практикуючі, які кажуть – Бог мене любить.
Хто вірує в існування Бога лише розумом, а не конкретними вчинками, не перетворює свою віру у відносини любові, той не отримує належних плодів віри: мир і радість у душі. Хто вірує в існування Бога не лише розумом, а всім серце і старається жити кожним словом Божої науки, той користає з плодів неба вже тут на землі: „Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя” (Ін. 5:24).
Коли одного разу слухачі питали Спасителя, коли прийде Царство Боже, Він сказав: „Не скажуть: ось, воно тут, або: он там. Бо Царство Боже всередині вас є” (Лк. 17:21). Царство Боже є там, де є Ісус, де панує Його любов і правда між людьми. Немає любові без правди. „Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог у ньому” (1 Ін. 4:16). Отже, Царство Небесне для християнина починається тут на землі, із добрих відносин з ближніми, наповнених духом правди і любові.
Шукати Царство Боже, це шукати Бога, тобто дбати найперше про добро душі, бо тіло після смерті піде в землю, а душа буде з Богом вічно. Шукати Царство Небесне, дбати про добро душі, означає шукати передусім духовні, Божі цінності у житті: любов, милосердя, правду, справедливість, чесність, доброту, лагідність. У цьому переконує нас апостол Павло: „Бо Царство Боже – не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові” (Рим. 14:17).
Навчаючи людей про Царство Небесне, Христос сказав: „Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам” (Мф. 6:31-33).
Цими словами Ісус пропонує тим, хто шукає правдиве щастя з Богом і у Бозі, усю надію покласти на Бога, Який освячує людину, а не на власні зусилля, які не можуть гарантувати людині вічну радість. „Не можете служити Богові й мамоні” (Мф. 6:24). Як не можливо їхати одночасно верхи на двох конях, так християнин не може мати дві надії у житті – покладати одночасно надію на Бога і на речі світу. І хоч Євангеліє Ісуса Христа проповідується у світі вже дві тисячі років, однак багато людей і навіть християн живуть за духом світу, багато уваги і часу присвячують земним речам: становищу або зовнішньому вигляду. Такі особи усправедливлюють себе переконанням: сьогодні всі так живуть, чому я маю відрізнятися від інших; коли я здобуду високу посаду, поважне становище у житті, буду мати заробіток, достаток, або матиму гарний зовнішній вигляд, одяг, взуття чи прикраси, тоді я буду мати вартість у житті, мене будуть любити і шанувати.
Та як показує життя, таке людське розуміння щастя і власної гідності рано чи пізно розчаровує людину, залишає її один на один з проблемами життя. Бо якщо людина вважає, що її гідність залежить від земних речей – становища, зовнішнього вигляду, то це означає, що вона на них покладає свою надію у житті. Однак мертві речі не можуть дарувати особі глибокі почуття любові і впевненості. Коли та чи інша річ, гарна і приємна зовнішньо, не сповняє бажань людини, не оправдовує її сподівань, тим виявляє свою неправдивість і вводить особу в обман. Якщо людина вибирає фальшиву дорогу до щастя, то сама себе обманює і розминається з правдивим щастям, хай не дивується, що не може знайти щастя у житті, яке може дарувати тільки Бог. „Тільки в Богові спокій душі моїй, тільки від Нього спасіння моє” (Пс. 61:2). „Тільки в Богові спокій, душе моя, тільки на Нього надія моя” (Пс. 61:6).
Дорогі мої! Вірмо твердо в Божу опіку і в терпіннях не нарікаймо, бо вони можуть принести нам спасіння. У Божому Провидінні вся наша надія. В Ньому наша сила, наша мудрість, і наше життя і щастя! Амінь.
Автор: о. Михайло Чижович
Усе по темі: 3 неділя після П’ятидесятниці