“Ви – сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям. Ви – світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить всім у домі. Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” (Мф. 5:13-16).
Закінчивши заповіді блаженства попередженням про можливі гоніння за віру, Христос далі словами: “Ви сіль землі… ви світло світу” показує, як дороги Йому і як цінні для світу істинні християни. У давнину сіль дорого коштувала, іноді нею користувалися замість грошей. Не маючи холодильників, сіль вживали для зберігання їжі від псування. Християни, подібно до солі, утримують суспільство від морального занепаду.
Найменування “світло”, у найближчому значенні цього слова, відноситься до Ісуса Христа, Який просвічує всяку людину, яка приходить у світ. Але віруючі люди, оскільки вони відображують Його досконалість, певною мірою теж можуть бути названі світлом або променями Сонця. Це не означає, що вони повинні виставляти свої справи напоказ. Про здійснення добрих справ “потаємно” піде розмова в наступній частині Нагорної проповіді. У даному випадку мова йдеться про те, що їх доброчесне життя як свічка, що горить на свічнику, або як місто, що знаходиться на верху гори, не може сховатися, але чинить добрий вплив на навколишнє суспільство. Дійсно, добрий приклад християн сприяв поширенню християнства і знищенню грубих язичницьких традицій.
Люди завжди цінують людину, яка знає і любить свою справу. Якою б не була її професія – якщо вона добре нею володіє і чесно працює, вона потрібна суспільству і заслуговує на пошану. Так само і від християнина всі чекають християнського способу життя, хочуть у ньому бачити приклад нелицемірної віри, чесності, духовного настрою і любові. З іншого боку, немає нічого сумнішого, як бачити християнина, який живе тільки земними, тваринними інтересами. Таку людину Господь уподібнив солі, що втратила свою силу. Ця сіль вже ні до чого не придатна, як тільки для того, щоб викинули її геть на зневагу людям.