Молитва Господня

Нагорна проповідь, Гюстав Доре

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого” (Мф. 6:9-13).

Наказавши нам не говорити зайвого, Господь як зразок молитви дає нам молитву “Отче наш” або, як часто її іменують, “Молитву Господню”. Ця молитва чудова тим, що в небагатьох словах вона обіймає все те головне: духовне і матеріальне, чого потребує людина. Окрім того, молитва “Отче наш” учить нас правильно розподіляти свої турботи, показуючи, що більш важливе, а що другорядне.

Отче наш, що єси на небесах“. Звертаючись до Бога словами “Отче наш”, ми нагадуємо собі, що Він, як самий люблячий Отець, постійно піклується про наше благо. Згадуємо ми про небо для того, щоб відвести свою думку від життєвого гармидеру і спрямувати її туди, куди має бути спрямований наш життєвий шлях, де наша вічна батьківщина. Звернемо увагу на ту важливу обставину, що всі прохання в Молитві Господній стоять у множині. Тобто ми молимося не лише за себе, але і про всіх близьких нам по крові і по вірі і, в якійсь мірі, про всіх людей. Цим ми нагадуємо собі, що всі ми – брати та сестри, діти Отця Небесного.

Нехай святиться ім’я Твоє“. У цьому першому проханні ми висловлюємо бажання, щоб Ім’я Боже шанувалося і славилося нами і всіма людьми, щоб віра і благочестя поширювалися всім світом. Друге прохання доповнює перше: “Нехай прийде Царство Твоє“. Тут ми просимо Бога, щоб Він царював у наших серцях, щоб Його закон керував нашими думками і справами, щоб Його благодать освячувала наші душі. У цьому тимчасовому житті Царство Боже не помітне для фізичних очей: воно зароджується в християнських душах. Але наступить час, коли всі, у кого Царство Боже було всередині, удостояться також увійти своєю душею і оновленим тілом у Царство Його вічної слави. Ніякі земні багатства і задоволення не можуть порівнятися з блаженством Небесного Царства, де перебувають ангели і святі люди. От чому віруюча душа терпить у цьому світі і жадає досягти Царства Небесного.

У людських взаєминах стикається безліч найрізноманітніших інтересів і бажань, часто самолюбних і гріховних. Звідси виникають між людьми всякі тертя, незадоволення і взаємні образи. При такому різноманітті людських бажань ми не можемо вимагати, щоб все в нашому житті йшло гладко і як нам хочеться, тим більше, що часто ми самі помиляємося у своїх цілях і задумах. Молитва Господня нагадує нам про те, що тільки Бог безсумнівно знає, що нам потрібно, і вчить нас просити в Нього керівництва і допомоги: “Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі“.

У перших трьох проханнях Молитви Господньої ми просимо собі в Бога найголовнішого: впровадження добра в наших душах і в життєвих умовах. Наступні прохання переходять до більш приватних і другорядних потреб. До цієї категорії відноситься все те, що нам необхідне для фізичного існування: “Хліб наш насущний дай нам сьогодні“. У проханні про “насущний хліб” містяться: їжа, дах над головою, одяг і все, що необхідне для існування. Ми не перераховуємо цих речей окремо, тому що Сам Небесний Отець знає, що нам послати. Про завтрашній день ми не просимо, оскільки не знаємо, чи будемо ми живі.

Наступне прохання про прощення провин є єдиним проханням, що обмежене умовою: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим“. Поняття “провини” ширше за поняття “гріхи”. Гріхів у нас багато, але провин ще більше. Бог дав нам життя, щоб ми робили добро ближнім, множили свої здібності – “таланти”. Коли ми не виконуємо свого земного призначення, то ми, подібно до євангельського ледачого раба, закопуємо свій талант і виявляємося винними перед Богом. Усвідомлюючи це, ми просимо Бога нас простити. Господь знає нашу слабкість, недосвідченість і жаліє нас. Він готовий нас простити, але за умови: щоб і ми прощали всіх, хто провинився перед нами. Притча про немилосердного боржника (Мф. 18:23-35) яскраво ілюструє зв’язок між прощенням образ і отриманням прощення провин від Бога.

Наприкінці Молитви Господньої ми говоримо: “І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого“. “Лукавий” означає “злий,” і це ім’я стосується диявола – головного джерела всякого зла у світі. Але спокуси можуть виникати від безлічі різних причин: від людей, від несприятливих життєвих обставин, і, головним чином, від наших пристрастей. Тому в кінці молитви ми упокорено сповідуємо нашому Небесному Отцю свою духовну слабкість, просимо Його не допустити нас до гріха і захистити нас від підступів князя пітьми – диявола.

Закінчуємо молитву Господню словами, що виражають нашу повну віру в те, що Бог усе зробить за нашим проханням, бо Він нас любить, і все у всесвіті підкоряється Його всемогутній волі: “Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки…” Завершальне слово “Амінь” єврейською мовою означає: “Істинно, нехай буде так!”