Про надбання вічного скарбу

Нагорна проповідь, Гарольд Коппін

Пристрасть до багатства дуже заважає людині стати благочестивою. У Своїх повчаннях і притчах Ісус Христос неодноразово застерігав людей від надмірної прихильності до земних благ. У Нагорній проповіді Господь прямо забороняє християнинові збагачуватися, кажучи:

Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше. Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде. Отже, якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді темрява? Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні[1]” (Мф. 6:19-24).

Це повчання, звичайно, не стосується звичайної праці, необхідної для харчування себе і своєї сім’ї. Тут забороняється людині вдаватися зайвим і томливим занепокоєнням, пов’язаним із збагаченням. Про необхідність праці Священне Писання говорить так: “Якщо хто не хоче трудитися, то нехай і не їсть” (2Сол. 3:10).

Для відрази людини від зайвої прихильності до матеріальних благ Господь нагадує, що вони непостійні і тлінні: їх знищує іржа, міль і всякі нещасні випадки, їх віднімають зловмисні люди, викрадають злодії, нарешті, людина їх все рівно буде вимушена залишити на землі, коли помре. Тому, замість того щоб віддавати всі свої сили накопиченню скороминучих благ, людині краще потурбуватися про надбання внутрішнього багатства, яке по-справжньому цінне і яке буде її вічним надбанням.

До внутрішнього багатства слід віднести так звані “таланти” людини – її розумові і душевні здібності, дані їй Творцем для розвитку і вдосконалення. І, передусім, до духовного багатства потрібно віднести чесноти людини, як, наприклад, віру, мужність, стриманість, терпіння, постійність, надію на Бога, співчуття, великодушність, любов та інші. Ці духовні багатства слід набувати праведним життям і добрими справами. Найціннішим духовним багатством є моральна чистота і святість, які даються благочестивій людині Духом Святим. Про це багатство людина повинна старанно просити Бога. А отримавши, повинна старанно берегти його у своєму серці. До надбання всього цього численного внутрішнього багатства Господь і закликає людей у Своїй Нагорній проповіді.

Наскільки духовне багатство прояснює душу людини, настільки томливі турботи про тимчасові матеріальні блага потьмарюють її розум, послабляють віру і наповнюють її душу метушнею. Говорячи про це образно, Господь порівнює людський розум з оком, яке повинне служити провідником духовного світла: “Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим (непошкодженим), то і все тіло твоє буде світлим; коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде“. Іншими словами, як пошкоджене око позбавляє людину можливості бачити світло, так і затьмарена надмірними життєвими турботами душа буває не в змозі приймати духовне світло, не може розуміти духовну суть подій і своє призначення в житті. Тому сріблолюбець все одно, що сліпий. У притчах “Про безумного багача” і “Про багача і Лазаря” Господь яскраво зображує духовне затьмарення і загибель двох багатих людей, які, мабуть, в іншому були непоганими людьми (Лк. 12:16-21; Лк. 16:19-31).

Але чи можливо поєднати духовне збагачення з матеріальним? Господь пояснює, що це так само неможливо, як одночасне служіння двом вимогливим хазяям: “Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні“. У давнину, мамоною називалося язичницьке божество, що протегувало багатству. Згадавши цей ідол, Господь уподібнює сріблолюбця ідолопоклонникові і цим показує, як низька його пристрасть. Євангельська розповідь про багатого юнака показує, як людина, яка прив’язана до багатства, буває не здатна розлучитися з ним, навіть за щирого бажання служити Богові. Прихильність до багатства пригнічує в ній усі добрі прагнення, і вона більше сподівається на свої гроші, ніж на допомогу згори. От чому сказано: “Як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже!” (Мк. 10:24). Тут потрібно пояснити, що іноді грішать сріблолюбством не лише багачі, але і ті, хто постійно мріє про багатство і в ньому бачать своє щастя.

На закінчення цієї частини Нагорної проповіді Господь пояснює, що всі необхідні для життя блага приходять до нас не стільки від наших праць, скільки від милості Бога, Який, як добрий Отець, постійно піклується про нас.

Задля цього кажу вам: не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло – за одяг? Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них? Та й хто з вас, турбуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть? І про одяг чого піклуєтесь? Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть; кажу ж вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них; якщо ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так зодягає, то хіба не набагато краще зодягне вас, маловіри! Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам” (Мф. 6:25-33).

Дійсно, дар життя і чудова будова нашого організму, земля з її природними багатствами, квітами і фруктами, сонячне світло і тепло, повітря і вода, пори року і всі зовнішні умови, необхідні для нашого існування – усе це подається нам милостивим Творцем. Тому більшість тварин, птахів, риб та інших істот зовсім не працюють, як люди, але тільки збирають собі вже готову їжу. Природа також надає їм житло і дах.

Маловірній людині потрібно навчитися сподіватися більше на Бога, ніж на власні сили. Не до неробства закликає Господь, але хоче звільнити нас від тяжких турбот і надмірних праць заради тимчасових предметів, щоб дати нам можливість потурбуватися про вічність. Господь обіцяє, якщо ми будемо, у першу чергу, дбати про спасіння своєї душі, то решту необхідного Він Сам пошле нам: “Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам“.

Отже, ця частина Нагорної проповіді закликає людину не бути пожадливою, задовольнятися необхідним і найбільше піклуватися про духовне багатство і життя вічне.


[1] Мамона – Багатство