“Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють. Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь? І коли попросить риби, подала б йому змію? Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього” (Мф. 7:7-11).
Це повчання говорить як про постійність у молитві, так і про постійність у справах. У людини з добрими намірами іноді виходить, що вона від однієї крайності кидається в іншу: спочатку із захватом береться за якусь благу справу, а потім, стикаючись з труднощами, залишає її і більше нічого не робить. Причиною такої непостійності є недосвідченість і самовпевненість.
Звичайно, більшість людей, у різній мірі, слабкі і недосвідчені в благочестивому житті. Але однаково погано: нічого не робити, чи братися за справи, що перевищують наші сили. Щоб уникнути цих крайнощів, потрібно просити в Бога, по-перше, напоумлення, потім – допомоги, вірячи, що “кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють“. Для зміцнення нашої віри в отриманні того, що просимо, Господь наводить приклад нашого ставлення до власних дітей: “Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь? І коли попросить риби, подала б йому змію? Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього“. Для наочності, як Бог виконує наші прохання, Ісус Христос розповів притчу про неправедного суддю. Сенс притчі зрозумілий: якщо навіть неправедний суддя виконав прохання вдови, щоб та перестала докучати йому, то тим більше милосердний Бог виконає нашу молитву (Лк. 18:1-8).
Святий Євангеліст Лука, наводячи слова Спасителя про постійність у молитві, замість слова “блага,” наводить слова “Духа Святого” (Лк. 11:13). Можливо, що Господь пізніше в цій же проповіді пояснив, що благодать Божа є тим найбільшим благом, про яке потрібно просити. Дійсно, все саме піднесене і добре має своїм джерелом Духа Святого, наприклад: чиста совість, ясність розуму, міцність віри, розуміння мети життя, бадьорість сил, душевний мир, неземна радість і, особливо, святість, яка є вищим душевним скарбом.
Що ж до тих матеріальних благ і життєвих успіхів, яких ми домагаємося, то їх теж можна просити в Бога. Але при цьому слід пам’ятати, що вони мають другорядне і тимчасове значення. Як Господь далі наставляє, ми повинні прагнути не до того, що нам приємне, але до того, що веде до спасіння: “Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх” (Мф. 7:13-14). Широка дорога – це життя, спрямоване до збагачення і тілесних втіх. Тісна дорога – це життя, спрямоване на виправлення свого серця і на добрі справи.
Наприкінці цієї частини Нагорної проповіді Господь дає нам заповідь, чудову за стислістю й ясністю, яка охоплює всю гамму людських взаємин: “Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, – бо в цьому є Закон і Пророки” (Мф. 7:12). У цьому весь сенс Божественного закону і писання пророків.
Таким чином, у цій частині Своєї проповіді Господь учить нас, що обравши тісну дорогу життя і прагнучи робити добро кожній людині, треба з постійністю просити в Бога напоумлення, допомоги і духовних дарувань. Бог неодмінно допоможе нам, бо Він є невичерпне джерело всіх благ і наш люблячий Отець.