Уривок з Євангелія від Матфея розміщений  у 8:5-13 розповідає про зцілення слуги сотника з Капернауму. Це надзвичайне свідчення євангеліста, подібно як і уривок, що його випереджує та розповідає про зцілення прокаженого (8:1-4), в наративі Євангелія слідує одразу після Нагірної проповіді, яка міститься в 5–7 розділах. Спочатку Ісус навчає словом, а потім тим самим словом діє – зціляє. Іншими словами: після навчальної частини Євангелія, слідує діяльна частина. Так повторюється аж п’ять разів, кожний з котрих закінчується подібною фразою «І коли Ісус скінчив слова ці» (Мт 7:28; 11:1; 13:53; 19:1; 26:1). В цей спосіб Матфей демонструє, що Ісус є  той «новий Пророк»,  про якого заповідав Мойсей у книзі Второзаконня 18:15: «Пророка із середовища твого, із братів твоїх, як мене, воздвигне тобі Господь Бог твій, – Його слухайте». Таким чином, з одного боку Ісус як новий Мойсей (в Старому Завіті Мойсей дав Ізраїлеві Тору – Вчення: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня)  проповідує новому Ізраїлеві (Церкві) з нового Синаю (Нагорна проповідь: Мф. 5 – 7), а з іншого боку Він є незрівнянно більший ніж Мойсей: бо ж Є Господом, Якого слово є «живе і діяльне» (Євр. 4:12).

Сила цього слова є грандіозна – ним Він  не тільки творить світ і все що існує в ньому, але й підтримує цей світ та діє в ньому, головно в рамках Історії Спасіння про яку довідуємося зі сторінок Св. Письма. Надзвичайно важливим є той факт, що єврейське поняття «dabar», на українську мову можна перекласти і як «слово», і як «діло». Звідси гідним подиву є довір’я сотника, який каже до Ісуса: «Промов тільки слово, і видужає слуга мій» (Мф. 8:8).

Ісус хвалить віру сотника, під якою в семітському розумінні завжди мається на увазі насамперед довір’я до особи (слово віра – emuna, в єврейській мові є спільно-кореневим зі словом амінь, і тому окрім стверджувального змісту містить у собі  значення вірності, твердості та непохитності). На відміну від грецького світу, та властивої йому ментальності, семіти ніколи не вживали термін «віра» по відношенні до якихось теоретичних чи абстрактних питань чи істин (тому ідолопоклонство вважалося дуже великим гріхом – вірячи в ідоли, ти по суті узалежнював себе, та довіряв себе комусь чи чомусь, чого насправді, не існує, або, що є незрівнянно меншим за людину).

Чи сьогодні (читаючи приватно цей уривок чи слухаючи його в церкві) я відважуся повторити за сотником: Ісусе «промов тільки слово», – щоб з довір’ям відкритися на силу та Життя, яке криється в цій Добрій Новині – Євангелії?

Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)

Усе по темі: 4 неділя після П’ятидесятниці