Віра Петра і віра Павла

А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним” (Мф. 10:33), – попередив Господь Своїх учнів. Після цього один з них, найстарший, відрікся від Христа тричі перед людьми. Але Христос не відрікся від Петра ні перед Отцем Своїм Небесним, ні перед людьми. Чомусь Господь не виконав Свою погрозу.

Апостол Петро до навернення до Христа звався Симоном. Ім’я Петро дав йому Господь, і означає воно – КАМІНЬ. Камінь – символ твердості. Коли про когось скажуть: “Кремінь!” – не треба пояснювати, що мають на увазі.

Проте читачі Євангелія не побачать у Петрі особливої твердості. Є в ньому і палка віра, і любов до Учителя, і рішучість залишити все заради Господа, і слухняність, але от якраз твердості, здається, зовсім не вистачає.

Одного дня припало йому навіть вислухати від Ісуса Христа таке: “Відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське” (Мф. 16:23). Зрозуміло, не самого Петра назвав Господь сатаною, але дав йому зрозуміти, хто спокушає Його в особі Петра, кажучи його вустами: “Будь милосердний до Себе, Господи!” (Мф. 16: 22).

Про те, якими різними, дуже не схожими один на одного, були апостоли Петро і Павло, прийнято говорити кожного разу на день їх пам’яті. Це зрозуміло і правильно. Але те, що Господь призвав їх в один і той же день, – звичайно, не випадковий збіг. І те, що Церква, керована Духом Святим, об’єднала їх пам’ять так тісно, що навіть утворилися нові слова, де два ці імені складають одне ціле (Петропавловськ, фортеця Петропавловська і т. д.) красномовно свідчить про те спільне між ними, що набагато важливіше за всі відмінності, якими б великими вони не були.

Спільне ж – їх палка віра, яку вони не лише мали самі, але розповсюдили по всьому світу. Хоча таке твердження може викликати нерозуміння. Узяти Петра. Адже не зміг він у скрутну хвилину підтвердити свою близькість Христу. Можуть сказати (і кажуть іноді!): “Що ж це за віра така, якщо відрікся? Та й ще тричі! І хіба такий вчинок не перекреслив його право називатися апостолом і учнем?”

Зречення Петра

Чекаючи зустрічі з Господом після Його воскресіння, про що думав Петро? Адже розумів, що буде розмова і не проста. Чи міг чекати того питання, яке почув, питання, яке задають один одному закохані, задають діти своїм батькам і, навпаки, батьки дітям. Питання: “Чи любиш ти мене?” І як солодко чути це питання від тих, кого ми любимо! Як солодко відповідати на нього: “Люблю!”

Скрізь, де є любов, є і це запитання. Іноді воно не вимовляється вустами, іноді присутнє в погляді, в інтонації голосу, але завжди присутнє. Бо любов жадає взаємності. Так буває між людиною і людиною. Але так само буває між людиною і Богом.

На святковій утрені в день святих апостолів Петра і Павла ми читаємо уривок з Євангелія від Іоанна, в якому розповідається, як Господь Ісус Христос тричі ставить це питання апостолові Петру. “Симоне Іонин! – звертається Ісус до учня Свого, – Чи любиш ти Мене?” (Ін. 21:16). Отримавши ствердну відповідь, Господь знову ставить двічі те саме запитання. І коли Симон-Петро почув його втретє, гірко стало йому. Той, від Кого він тричі відрікся, бажав тепер тричі почути від нього підтвердження любові.

Той, від Кого Петро тричі відрікся, зустрівшись з Ним після воскресіння, не докоряє, не соромить, не засуджує: “Як же ти міг!”, а запитує: “Чи любиш?” І жодних інших слів вимовляти не потрібно, окрім “ЛЮБЛЮ”.

Коли ми відчуваємо провину перед Господом, якими словами можемо виразити своє покаяння? “Шкодую?” “Розкаююся?” Ці ж слова міг би вимовити Іуда Іскаріот. Він щиро шкодував і розкаювався. Він відчував тяжкість своєї провини настільки болісно, що не зміг далі жити.

Не це примиряє нас з Господом. “ЛЮБЛЮ!” – от чого Він чекає від нас, і якщо це слово ми можемо вимовити щиро, від усього серця, нас прощено незалежно від того, якої тяжкості гріх тяжіє на нашій совісті. І навпаки, навіть найпекучіший жаль і розкаяння не допоможуть там, де немає любові. Так сталося з Іудою, якого розкаяння без любові штовхнуло в петлю.

Наші стосунки з Господом можуть зводитися тільки на любові. Ні на чому другому вони зведені бути не можуть. “Прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато” (Лк. 7:47), – каже Ісус про блудницю, яка цілувала Його ноги і мастила їх миром. Але, звичайно, не лише їй, але кожній грішній душі, яку опанувала любов.

Благословенна віра, яка дає сили не впасти. Але якщо все ж впав? Тоді благословенна віра, яка не дає впасти у відчай. Адже саме в цьому мета сатани. Підштовхнувши нас на гріх, він зробив тільки половину справи. От коли скоєний гріх зломить наш дух, коли не будемо бачити попереду вже ніякої можливості повернення до життя – справа його зроблена і мета досягнута.

Уникнути слабкості, падінь, помилок, а іноді і злочинів не вдається нікому. Але немає такого гріха, який неможливо спокутати, якщо не піддався відчаю. Як утішлива для нас історія Петра! Для нас, які раз у раз скоюють щось зовсім не відповідне імені християнина, але ні за що у світі не хочуть цього імені позбутися. Як радісно на прикладі Апостола Петра знати, що прощення гріха, повторю, залежить не від його тяжкості, а від того, яку ми дамо відповідь на питання Спасителя: “Чи любиш ти Мене?” Якщо любиш – не сумнівайся: ти прощений.

А Петро все-таки став каменем, тим каменем, на якому створив Господь Церкву Свою. У наступні роки він явив і твердість, і мужність. Безстрашно проповідуючи Євангеліє, він зазнав безліч скорбот і гонінь і врешті-решт прийняв мученицьку кончину. Того дня, який ми тепер святкуємо.

Слово “віра” було ключовим у проповіді Апостола Павла. Багатьом здавалося дуже суперечливим його твердження, що людина спасається саме вірою, незалежно від справ Закону. На перший погляд дивно. Закон – праця, подвиг. Неухильне наслідування приписів Закону упродовж багатьох віків вважалося єдиним способом спасіння. А тут: віруй і спасенний! Чи не занадто просто.

У цьому і докоряли Павлу його супротивники, у тому, що він пропонує дуже спрощений шлях у Царство Небесне.

Апостол Павло (фрагмент), Рембрандт ван Рейн

Проте, читаючи послання Апостола Павла, ми побачимо, що не все так вже просто.

Якщо віра – це знання Символу Віри і згода з усім, про що він говорить, дійсно Павло дуже вже полегшує входження в Життя Вічне. Але вірити в Христа, згідно з Павлом, це:

– Побачити в Ісусі Христі ідеал людини і запалати бажанням стати подібним до Нього наскільки буде можливо.

– Вірити в те, що Він перебуває серед нас, що все, що здійснюється мною, здійснюється в Його присутності.

– Усвідомлювати, що життєвий шлях завершиться зустріччю з Ним і ця зустріч буде Судом, Судом страшним, бо там я з’явлюся не таким, яким здаюся людям і навіть самому собі, а таким, яким я є насправді.

– Повірити в Царство Боже. Тобто в те, що “цей” світ – не єдиний, що є другий світ, світ, де немає місця жодному злу, жодному болю; що Ісус Христос прийшов у наш світ звідти і з’єднавшись з Ним, ми можемо вселитися в цей світ, що прагнення увійти до Нього, повинно стати головним прагненням нашого життя.

– Побачити в Ньому втілення Істини. Дивитися на все, що відбувається в мені і поза мною Його очима.

– Зрозуміти і пережити всім серцем зв’язок між Його смертю і моїми гріхами, усвідомити, що Він помер за мої гріхи, що вони прощені, якщо я каюся в них і прагну не повторювати.

– Повірити в Його любов до людей, до кожного, до тебе конкретно. У таку любов, якою ніколи не зможуть любити тебе найближчі та найрідніші люди.

Звичайно, це далеко не все, що включає поняття ВІРА, це перше, що спало на думку, але навіть якщо все назване є, то хіба не очевидно, наскільки це більше будь-якого Закону, будь-якої суми заборон і приписів.

В день Апостолів Петра і Павла Церква нагадує кожному з нас: Павло кличе жити вірою в любов до тебе Ісуса Христа, любов на яку ти не зможеш не відповісти, якщо відчуєш її. Перефразовуючи Блаженного Августина, головну думку Павла можна виразити так: “Люби Ісуса Христа і роби, що хочеш”. Адже навіть любов до людини не допускає нас робити те, що їй неприємне. Тим більше – любов до Христа. Тому що, завершимо словами Павла, “я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому” (Рим. 8:38,39). Амінь.

Автор: протоієрей Ігор Гагарін

Усе по темі: День Петра і Павла