В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Є різні типи єдності людей. Натовп – випадкове об’єднання у випадковому місці певної кількості людських душ – навіть і не можна назвати об’єднанням. Натовп схожий на гору картоплин, зсипаних у льох: кожна картоплина і хороша видом, і приємна на смак, але нічого, окрім видової спільності, їх не сполучає. Колектив – це вже інший вид єдності. У колективі людські одиниці об’єднані спільністю своїх егоїстичних інтересів, і хоч їм немає загалом діла один до одного, проте вони тримаються один за одного, бо так простіше заробляти собі хліб насущний, так простіше – і дешевше – відпочивати, навчатися, захищатися від ворогів. Але варто зникнути спільній меті, варто зникнути тому, що раніше об’єднувало, як колектив розпадається, залишаючи в душі лише спогади, з яких нічого вже не можна побудувати.

Церква – не натовп і не колектив. Тут єдність іншого роду – ця по суті справи єдність органічна, тобто, у повному розумінні слова, єдність організму, коли кожен член, кожен орган пов’язаний з іншими природно-необхідним чином: помри листя, не виживе і коріння; засохне коріння, загине і стовбур. У Церкві ціле не може обійтися без частин, а частини не можуть існувати без цілого, тому Христос і каже Своїм учням: «Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого. Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка, і всохне; а такі гілки збирають і кидають у вогонь, і вони згоряють» (Ін. 15:5,6). Христос – Голова Церкви, звідси ясно, що без Сина Людського, без Сина Божого Церква існувати не може і негайно вироджується в колектив або просто натовп, а в такій якості, вона, звичайно, не змогла б простояти на землі непохитно дві тисячі років, «врата пекла» (Мф. 16:18) давно б здолали її!

Проте для того, щоб Церква жила, мало навіть Божественної Волі Сина Людського, бо Бог не може спасти людину насильно, проти її волі, бо Всемогутність Божа виключає насильство, бо вона засноване на волі. І для того, щоб люди утворили не просто натовп, не певний колектив, а щоб «зібралася Церква» (див. 1Кор. 11:18), треба благій і святій Волі Божій з’єднатися з волею людською. Щоб Син Божий міг діяти «у роді цьому перелюбному і грішному» (Мк. 8:38), треба, щоб люди зібралися разом не для вирішення завдань практичного життя, а для того, щоб бути зі своїм Богом. «Бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20), – каже нам наш Спаситель.

Там Церква, де Бог посеред людей зібраних в ім’я Боже. Якщо ж людина з людиною сходиться для інших цілей, то нехай вони хоч усі стіни обвішають іконами, нехай хоч через слово, до місця і не до місця, поминають ім’я Боже, але всі вони залишаться групою честолюбців, усе в них виходитиме з цих зборів то політична партія, то редколегія ілюстрованого журналу. І ці співтовариства зібраних «в ім’я своє», зрозуміло, не здатні не те що спасти когось, вони і існують-то всього лише протягом історичної миті, «і пам’ять їх загине» (Прем. 4:19).

Друзі розслабленого, які принесли нещасного хворого до ніг Ісусових, сам цей хворий і Лікар душ і тіл – усі вкупі волею Божою і волею людською зібралися в єдність Церкви, яка одна здатна творити дива зцілення і прощення гріхів. Зібралися не як натовп, об’єднані спільністю миттєвих інтересів, або, скажімо, виробничий колектив. Усі вони були зібрані воєдино любов’ю. З Сином Божим усе зрозуміло без пояснень: Він є Любов за визначенням, бо тільки по любові до людини, що страждає і заблукала, Бог благоволив Сам стати людиною і перейняти на Себе «образ раба» (Флп. 2:7). Але і ті, хто приніс нещасного хворого до ніг Ісуса, і вони зробили це із жалості, із співчуття до його страждань, а отже, з любові до нього. Бо «любов милосердствує»! І той, хто страждає тяжкою недугою прийняв цю самовіддану в повному розумінні слова працю своїх друзів по любові. Бо «любов довготерпить… усьому вірить, усього сподівається» (1Кор. 13:4,7)!

Усе це бачили книжники, дослідники і шанувальники Закону, які так і не змогли стати єдністю у вірі, надії і любові ні зі своїм нещасним одноплемінником, ні з тими добрими людьми, яких почуття людської солідарності змусило відкласти свої важливі справи, пожертвувати своїм часом і послужити ближньому, з’єднавшись з ним у любові і співчутті. Книжники бачили усе, але побачили тільки богохульство, так само як і сторонні спостерігачі бачать у нашій церкві усе, але убачають тільки гріх, тільки слабкості структури, тільки людську неміч. Ти до них про спасіння душі, а вони тобі – про жирних попів, що обманюють простодушний народ.

Для того, щоб зрозуміти, де ми – у Церкві чи «в далекому краї» (див. Лк. 15:13), щоб визначити з ким ми – з розслабленим і його друзями або з книжниками, що кинули докір у богохульстві Самому Синові Божому, треба спробувати зрозуміти, що ми бачимо в Церкві, що відкрилося нам у цій дивній реальності, що перевершує людський розум – Ковчег спасіння чи всього лише співтовариство зачарованих честолюбців. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 6 неділя після П’ятидесятниці