Про неприпустимість хули

Зцілення розслабленого, Гюстав Доре

Провідники вибраного народу, учителі закону Мойсеєвого, запалені ревністю до букви закону і засліплені заздрістю, так ненавиділи Ісуса Христа, що пильно слідкували за кожним Його кроком, за кожним Його словом, щоб могти Його на чомусь зловити і пришвидшити Його погибель.

Коли, отже, злобні книжники, як нам оповідає нинішнє Євангеліє, почули слова Христові, сказані до розслабленого чоловіка: „Дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої!”, зараз же подумали собі: „Він богохульствує”, бо відпускає гріхи людям, а тим самим приписує Собі владу Божу. Вони наважилися критикувати і осуджувати поведінку Спасителя. Була то найбільша зневага, яку могли ці злобні люди видумати проти Ісуса Христа, бо хулу на Бога закон Мойсеїв вважав за найбільше беззаконня, що заслуговує на смертну кару (Пор. Лев. 24:16). Тієї зневаги Ісус Христос не міг стерпіти, і як всевидючий Бог, знаючи злобні думки фарисеїв, зараз же їх скартав: „Навіщо ви думаєте лукаве в серцях своїх?” (Мф. 9:5).

Хоч від часів Ісуса Христа минуло 2000 років, однак люди продовжують ображати Бога думками і словами. Якщо б Христос сьогодні став між нами, о, як би строго скартав ті численні богохульства, які сьогодні зустрічаються між християнами. Ми часто чуємо сміх і жарти зі Святих Тайн Христових, зі святих обрядів, зі Слова Божого, зі святих угодників Божих, легковажні взивання найсвятішого імені Божого в присягах та прокльонах, а є й такі нещасні, які в гніві хулять і зневажають Господа Бога. А та хула, в який би спосіб вона не виявлялася, є дуже тяжким гріхом, зверненим проти Найсвятішого Бога. Богохульник є гіршим від злого духа, бо «злі духи, – як каже святий Григорій Назіянський, – дрижать перед іменем Христа Господа, а богохульники не бояться Його зневажати».

Першим проявом хули на Бога, образи Його є критика і осуд Його науки і ставлення до нас. Явище осуду Ісуса є і сьогодні. У життєвих труднощах люди схильні, наважуються критикувати, осуджувати Бога, звинувачувати у своїх життєвих проблемах, вважати Його винним у нещасті. Своєю критикою люди ставлять себе вище від Ісуса, свої думки вважають важливішими від Божих, а їхні переконання більш правдиві, ніж Божі.

Найпоширенішою хулою – зневагою, якої християни в наш час допускаються, є те, що вони найсвятіше ім’я Боже надуживають у прокльонах. О, хто сьогодні не проклинає? Проклинають батьки своїх негідних дітей, діти своїх батьків, жінка проклинає свого чоловіка, чоловік жінку, сусід сусіда, господар домашніх тварин. О, дав би милосердний Господь, щоб ті прокльони вже раз і назавжди зникли з-поміж нас! Ті, що проклинають Бога, шкодять не стільки Йому, як самі собі.

Люди ображають Господа також, вживаючи в розмові непристойні слова. Такі особи розмовляють з ближніми мовою диявола. Перед цим перестерігав своїх учнів апостол Павло: „Ніяке гниле слово нехай не виходить з уст ваших, а тільки добре для навчання у вірі, щоб воно давало благодать тим, що слухають” (Еф. 4:29). Хто так чинить, той стає по стороні злого духа, підтримує цього найбільшого, невидимого ворога, окупанта – сатану. А хто співпрацює з сатаною, той не може очікувати благословення і щастя від Бога для себе і для народу.

Ще одним видом образи Бога є засмічення рідної мови іншомовними словами. Чужі слова в рідній мові також підтримка ворога. Якщо мова і її чистота не є чимось важливим у житті, то чому ж тоді російські царі гонили просвітителів українського народу: Шевченка, Франка, Лесю Українку, Стуса, Чорновола і інших. Свій біль про нелегку долю української мови Тарас Шевченко оплакував такими словами:

Ну, що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється, ожива, Як їх почує!..

Мова, це не тільки набір слів чи звуків, це Божий дар і скарбниця духовних цінностей даного народу. Хто легковажно, байдуже ставиться до чистоти рідної мови, той зневажає цей цінний Божий дар і цим також ображає Господа Бога.

Наведені вище види образи Бога людиною нагадують, що у нашому житті є два вороги: зовнішній агресор – інший народ, сусідня держава, і внутрішній агресор – злий дух, який діє під видом непристойних слів, прокльонів, корупції, чужих слів у рідній мові. Люди, які критикують, осуджують Бога, виявляють незадоволення щодо Його науки і ставлення до нас, такою поведінкою висміюють Його святість і божество.

Тому, дорогі мої, нехай сьогоднішня наука викличе у наших серцях повагу до Божого імені. Відкиньмо зі свого життя гнів, ненависть, злобу, сороміцькі розмови, бо псалмоспівець говорить до нас такими словами: „Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств Його” (Пс.102:2). Амінь.

Автор: о. Михайло Чижович

Усе по темі: 6 неділя після П’ятидесятниці