Дуже часто в священичій практиці ми зустрічаємось з людьми, які нарікають на брак власного часу для молитви чи на свою неуважність під час молитви. В такий момент для духовного наставника є важливо допомогти людині, зацікавити її. Хочеться щоб ми звернули свою увагу на приклад дієвої молитви, який подає нам св. апостол Матфей у своїй Євангелії про оздоровлення Ісусом розслабленого.
Преподобний Єфрем Сирійський говорить: «Не зводьте свою молитву тільки в одні слова, але нехай ваша дія буде богослужінням». Це лишній раз підтверджує що можна молитись не тільки словами, але й ділом.
Щоб якось виправити кризу нашої приватної молитви, після того, як прокинемось від щирого серця скажімо Господу Богу: «Все що сьогодні буду робити нехай буде на Твою славу». Тобто навіть коли ми будемо готувати сніданок нашим дітям – ми це робимо для Тебе Господи. Якщо я щось буду робити навіть для своєї половинки – я роблю це все для Тебе Господи. Христос нам в Євангелії говорить: «Що зробите одному з найменших братів Моїх це ви Мені робите», в такий спосіб роблячи якусь послугу своїм ближнім ми робимо це і для Господа. Тобто це буде нашою дієвою молитвою. Дії цих чотирьох товаришів щодо розслабленого були якраз свідченням, як потрібно втілювати у життя дієву молитву. Ця молитва стала яскравим прикладом їхньої віри та любові до свого немічного приятеля. Вони багато не говорили і обіцяли, але взяли і зробили. Бачимо, що справді недостатньо тільки просити, потрібно щось для цього і зробити.
Якщо ми будемо так жити, як ці чотири приятелі розслабленого, то ніхто нам не дорікне, що ми слабодухі, безсильні. Навпаки вони зрозуміють, що наша молитва – це діло перетворене в споглядання, а діло це молитва яка стала вчинком. Чому таких приятелів не мають деякі наші старші парафіяни, які роками є прикуті до ліжка і родина боїться закликати священика на сповідь? – бо ці люди мають якийсь певний стереотип, що коли прийде священик то людина мусить померти. В таких випадках навпаки, коли ми закличемо священика для уділення святих тайн, ми будемо у цьому вчинку прирівнюватись до чотирьох приятелів євангельського героя. Сьогодні весь народ України переживає різноманітні кризи. В нашого народу немає сил самостійно прийти до Христа. Що ж нам робити? Христова Церква покликана понести свій народ на своїх плечах до Христа – треба мати співстраждання і розуміння до впалого в гріхи народу і Церква може все це зробити без втручання політиків. Просто потрібно щоб наш народ довірився Матері Церкві і не противився таким її діям. Ось над чим слід нам усім задуматись і просити щоб Господь дав нам сили щоб все наше життя стало постійною молитвою і ділом милосердя. Амінь.
Автор: протоієрей Тарас Огар
Усе по темі: 6 неділя після П’ятидесятниці