“Будемо любити один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народжений від Бога… Бог є любов” (1 Ін. 4:7,8).
На нижчому рівні буття – у світі мікробів, комах, де панує нещадна боротьба за існування – неначе все логічно і зрозуміло. А от самовідданість, любов – це щось особливе, таємниче – те, що явно суперечить сліпому інстинкту самозбереження.
Парадоксальне те, що піднімаючись вище сходами буття, переходячи до розвиненіших тварин, все частіше і виразніше спостерігаються випадки прояву жертовності і ніжних, альтруїстичних почуттів. Іноді це виражається у взаємодопомозі між тваринами одного роду. Наприклад, вовки і леви живуть сім’ями і полюють зграями. Самці і самиці розподіляють свої турботи про дитинчат і іноді проявляють один до одного дуже ніжні почуття. Якщо на нижчому рівні буття деякі тварини допускають один до одного жорстокість, коли, наприклад, самка крокодила в разі голоду пожирає своїх дитинчат або риба – свою ікру, то на вищому рівні тваринного світу любов матері до своїх дитинчат височіє до повного самопожертвування.
Звичайно, тут можна заперечити, що така альтруїстична поведінка потрібна для продовження роду і тому її теж можна пояснити в рамках закону еволюції. Проте на самому вищому ступені буття, у людей, безкорисливість і самопожертвування можуть досягти такої висоти і благородства, що їх ніяк не поясниш біологічно-еволюційними принципами.
Дійсно, людина здатна жертвувати собою не лише для блага своїх дітей, але і заради зовсім чужих – наприклад, роздавати свої кошти голодуючим, опікати сиріт, доглядати хворих, доглядати прокажених… Від такої альтруїстичної діяльності людина не лише не отримує жодної особистої вигоди, але навіть ставить у небезпеку свій добробут і життя.
Більше того, людина здатна любити своїх ворогів – людей, які в принципі небезпечні їй. Це взагалі суперечить основному закону природи та інстинкту самозбереження.
Глибший розгляд таємниць буття, виявляє, що сходження сходами життя від простих інфузорій до досконаліших тварин і, нарешті, до людини йде не лише лінією фізичного вдосконалення, але й все більшого “одухотворення” і благородства. Найчудовішим є те, що вдосконалення в цих властивостях не обмежується нашим фізичним світом, але переходить у духовний світ ангелів і, нарешті, завершується вищою Істотою і Творцем усього, Якого ми іменуємо Богом!
Дійсно, чим більш високорозвинена істота, тим більша її здатність любити. Таким чином, стає очевидним, якщо принцип самозбереження витікає із сліпих фізичних законів, то чудова здатність любити – це переважно нефізична властивість, яку ми набуваємо в міру того, як наближаємося до Того, сутність Якого є вседосконала і незбагненна Любов (1Ін. 4:8).
Отже, справжнє вдосконалення полягає не лише в розвитку свого розуму і душевних властивостей, але саме у вдосконаленні себе в безкорисливій любові.
У цьому плані найвищим прикладом є Ісус Христос. Будучи Сином Божим і перебуваючи в неосяжній славі, Він залишив Свій прекрасний світ і спустився в нашу “долину плачу”, розділив з нами наші тягарі і скорботи. Він страждав, щоб нас позбавити від страждань. Він помер, щоб нам дарувати життя. “Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками… Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим більше, примирившись, спасемося життям Його” (Рим. 5:8,10).
Отже, здатність любити не можна вивести з фізичних законів. Любов – властивість Творця, Який вклав її в нас разом зі Своїм образом і подобою. Вклавши в нас здатність любити, Бог прославив нас над іншим творінням і залучив до духовного світу. Оскільки Бог призначив людину бути представником двох світів (фізичного і духовного), то, думається, тому Він і тварин певною мірою наділив здатністю любити, таким чином, зробивши перехід від нижчого до вищого більш послідовним і плавним.
Але рух сходами морального вдосконалення можливий не лише вгору в напрямку до Бога, але і вниз, у бік все більшого притуплювання духовних якостей і втрати благородних почуттів. Так, від безкорисливої християнської любові можна опуститися на ступінь нижчих тварин і комах, де панує нещадна боротьба за існування. Але це ще не межа. Нижче за це знаходяться протиприродні стани ворожнечі і злості. На самих же глибинах віддалення від Бога людина занурюється в безодню демонської ненависті – цього тупого і безглуздого потягу все руйнувати і нищити.
Якщо почуття любові зігріває, творить і приносить життя, то ненависть усе руйнує, нівечить і знищує. Наймоторошнішим є те, що люди, які все більше уподібнюються демонам, починають відчувати садистське задоволення в тому, що приносять страждання іншим. Причому в умертвінні інших не переслідується жодна пряма користь, як, наприклад, у світі мікробів, де один пожирає іншого заради харчування. Тут же сам процес знущання і руйнування стає метою. Це моторошна, сатанинська безодня, чорна діра, з якої практично неможливо вирватися.
От чому Христос закликає нас всіляко боротися зі своїми недобрими почуттями, і примушувати себе любити всіх, аж до ворогів. Хоча здоровий глузд і практичні міркування можуть підказувати нам, що потрібно постояти за себе, дати рішучу відсіч ворогові, але для нашого ж власного духовного здоров’я більш правильно буде на злість відповісти любов’ю. Потрібно навчитися тимчасові вигоди приносити в жертву вічному благу. Нехай люди вважають нас диваками, у тому житті виявиться, хто був дійсно мудрим.
Господь знає, як важко йти проти очевидного і долати свої нижчі інстинкти, і тому, щоб допомогти нам побороти недобрі почуття до ворогів, Він заповідає нам молитися за них. Молитва несе в собі величезну духовну силу. По-перше, вона допомагає долати свої недобрі почуття, які штовхають нас у безодню злості. По-друге, молитва за ворога може допомогти і йому одуматися, усвідомити свою помилку і стати на правильний шлях. Таким чином, рятуючи його та себе, ми візьмемо участь у великій справі спасіння людства, заради чого зійшов на нашу грішну землю Син Божий – Ісус Христос.
Отже, кожного разу, як ми долаємо свої недобрі почуття і, жертвуючи вигодою і благополуччям, проявляємо любов до інших, ми піднімаємося ще на одну сходинку ближче до Бога. Люди цінують успіхи в спорті, науці, у мистецтві. Але вдосконалення в любові – це справжнє і вище вдосконалення. Тому проситимемо Бога навчити нас любити всіх, а найбільше Його – нашого Творця і Спасителя!