ДОДАТОК

Мудрі вислови про любов

Преподобний Макарій Великий

Хто прагне до Бога і дійсно хоче стати послідовником Христовим, той повинен йти за Ним, прагнучи змінитися, стати кращою і новішою людиною, не утримуючи в собі нічого властивого старій людині, – бо сказано: “Отже, хто в Христі, той нове створіння” (2 Кор. 5:17)

Блаженний Діадох

Один послушник запитав старця: “Хто ж може виконати всі заповіді, коли їх так багато?” Старець відповів: “Той, хто наслідує Господа Ісуса Христа і йде за Ним крок за кроком”. – “А хто ж може наслідувати Господа? – перепитав в нерозумінні послушник. – Адже Господь був Бог, хоча і став людиною, а я – людина грішна, поневолена безліччю пристрастей. Як же я можу наслідувати Господа?” Старець пояснив: “З людей, які поневолені метушнею, ніхто не може наслідувати Господа. Але лише ті, які можуть разом з апостолами сказати: “Ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою” (Мф. 19:27), – отримують силу наслідувати Господа і йти всіма Його заповідями”. Тоді послушник сказав: “Але заповідей Господніх багато, і хто може всі їх пам’ятати, тим більше виконувати, особливо така немічна людина, як я? Хотів би я почути від тебе коротке повчання, щоб я міг спасатися, керуючись їм”. Старець відповів: “Хоча заповідей багато, але всі вони вміщуються в одній: “Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе” (Лк. 10:27). Людина, яка прагне виконувати саме цю заповідь, виконає й всі інші. Але хто не звільниться повністю від пристрасті до земного, той не може по-справжньому любити ні Бога, ні ближнього. Тому ти не піклуйся лише про тілесне, але, узявши на себе посильний подвиг, увесь розум свій зверни на внутрішнє, “бо, – за словом апостола Павла, – тілесна вправа мало корисна, а благочестя корисне на все” (1Тим. 4:8).

Єфрем Сирин

Всяка добра справа, що робиться нами та здійснюється на славу Божу, – поведе і до нашої слави. Виконання заповідей буває святим і чистим тільки тоді, коли воно здійснюється з пам’яттю про Господа, зі страхом Божим і з любові до Нього. Ворог роду людського (диявол) всіляко намагається відвернути нас від такого налаштування різними земними приманками, щоб замість істинного блага – любові до Бога – ми прив’язалися серцем до уявних життєвих благ. І взагалі все, що не робить людина доброго, лукавий прагне затьмарити і осквернити, домішуючи до виконання заповіді насіння марнославства, або сумніву, або нарікання, або чогось подібного, щоб наша добра справа перестала бути доброю. Добра справа стає істинно доброю тільки тоді, коли вона здійснюється для Бога з упокорюванням і старанністю. І при такому налаштуванні всі веління в заповідях стають для нас легкими, бо любов до Бога усуває всяке утруднення у виконанні заповідей.

* * *

Будемо великодушні і будемо нести тягарі один одного, прагнучи підняти занепалих і звільнити тих, що потрапили в полон до ворога. Який воїн, побачивши, що товариш його взятий у полон, не вступить у боротьбу з ворогами, щоб звільнити його? Якщо ж він виявиться не в силах позбавити його, тоді буде сумувати і плакати, згадуючи про друга. Чи не набагато більше ми повинні покладати свої душі один за одного? Бо наш Господь і Спаситель Ісус Христос сказав: “Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Ін. 15:13).

* * *

Будучи по відношенню один до одного членами одного духовного тіла, ми зобов’язані допомагати один одному. Як тілесні члени, керовані душею, замінюють один одного, так і ми, керовані Духом Божим, повинні без заздрості служити один одному. Адже сказано: “Не про себе тільки кожен турбуйся, але кожний і про інших” (Флп. 2:4).

Максим Сповідник

Хто що любить, той те і бажає всіляко придбати, а все що перешкоджає цьому усуває, щоб цього не позбутися. Той, хто любить Бога піклується про чисту молитву, а всяку пристрасть, що перешкоджає йому в цьому, від себе проганяє.

* * *

Якщо ти одних людей ненавидиш, до інших ставишся байдуже, а третіх дуже сильно любиш, то зроби з цього висновок, як ти ще далеко знаходишся від досконалої любові, яка спонукає однаково любити всяку людину.

* * *

Досконала любов не розділяє єдиного людського єства згідно з вдачею людей, але однаково любить усіх людей. Добрих любить, як друзів, а недобрих, як ворогів (за заповіддю), благодіючи їм і терпляче переносячи все, що заподіяне ними, не лише не віддаючи їм злом за зло, але навіть при необхідності страждаючи за них, щоб за можливістю зробити їх своїми друзями. Так і Господь наш Ісус Христос, виявляючи Свою до нас любов, постраждав за все людство і дав одну для всіх надію воскресіння. Втім, кожна людина сама себе робить гідною чи слави, чи пекельної муки.

Авва Дорофій

При зустрічі з людьми найбільше треба уникати підозрілості, від якої походить згубне засудження. Маю безліч прикладів, які доводять, що всякий судить про інших згідно з власним душевним станом. Допустимо, наприклад, що комусь сталося стояти вночі край дороги, і повз нього проходять три людини. Побачивши того, хто стоїть, один з них подумає, що він, напевно, очікує когось для блудного побачення; другий подумає, що цей поза сумнівом – злодій: вид у нього підозрілий; третій подумає, що цей, напевно, з кимсь умовився піти разом у храм помолитися і тому чекає на нього. Так, троє бачили одну й ту ж людину на тому самому місці, але подумали про неї зовсім різне. І це, очевидно, відповідно до налаштування кожного з них. Тому душа із зіпсованою вдачею отримує шкоду від усього, з чим має справу, навіть від самого хорошого. Якщо ж ми матимемо добру вдачу і будемо добре себе налаштовувати, то від всякої справи дістанемо духовну користь.

* * *

Не вимагай любові від ближнього, бо через це той, хто вимагає, мучиться, якщо її не отримає; але краще ти сам полюби ближнього і через це заспокоїшся. Таким чином приведеш і ближнього до любові

Преподобний Ісаак Сирин

Не проміняй любові до ближнього на любов до якоїсь речі, бо люблячи ближнього, ти набуваєш у собі Того, Хто найдорогоцінніший у світі. Залиш мале, щоб придбати велике; нехтуй зайвим і нічого не значущим, щоб придбати багатоцінне.

* * *

Добрим словом і всіма можливими засобами затверджуй немічних і сумних, і та Правиця, яка тримає все, підтримає і тебе. Молитовною працею і скорботою свого серця розділи долю з жалюгідною людиною, і тоді джерело милості Божої відкриється тобі у твоїх проханнях.

* * *

Коли подаєш, подавай з великодушністю, з ласкавістю на обличчі, і дай більше, ніж у тебе просять.

* * *

Не розрізняй гідного від негідного. Нехай усі люди будуть у тебе рівні для доброї справи, щоб таким чином привернути і негідних до добра, бо душа за допомогою зовнішніх справ скоро вчиться благоговіти перед Богом.

* * *

Хто милує жебрака, той Бога має опікуном для себе. Бог радіє, коли бачить, що людина заради Нього піклується про інших. Коли хтось попросить щось у тебе, не думай: “Залишу це собі на випадок нужди, а Бог через інших людей зуміє подати потрібне цій людині”. Такі думки властиві людям неправедним і не знаючим Бога. Людина справедлива і добра своєї честі не поступиться іншому і не пропустить випадку допомогти. Всякий жебрак і той, хто має потребу, отримує необхідне від Бога, бо Господь нікого не залишає. Але ти, відіславши від себе убогого ні з чим, відхилився від Богом запропонованої тобі честі і віддалив від себе благодать Його.

* * *

Хто заради Бога шанує всяку людину, той за промислом Божим таємно набуває собі допомоги від всякої людини.

Преподобний Серафим Саровський

Той, хто істинно любить Бога, вважає себе мандрівником і прибульцем на землі, бо в ньому прагнення до Бога душею і розумом споглядає лише Його Одного.

* * *

З ближніми потрібно поводитися ласкаво, не роблячи навіть і виду образи. Коли ми відвертаємося від людини чи ображаємо її, тоді на наше серце як би камінь лягає. Дух збентеженої чи сумуючої людини потрібно прагнути підбадьорити словами любові.

* * *

У ставленні до ближніх, ми маємо бути як словом, так і думкою чисті і до всіх рівні; інакше життя наше зробимо даремним. Ми повинні любити ближнього не менше, як самих себе, згідно заповіді Господньої: “Полюби ближнього твого – як самого себе” (Лк. 10:27). Але не так, щоб любов до ближніх, виходячи з меж помірності, відволікала нас від виконання першої і головної заповіді любові до Бога, як і сам Господь наш Ісус Христос учить: “Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене” (Мф. 10:37).

Іоанн Кронштадтський

Пам’ятай, що Господь у кожному християнинові. Коли приходить до тебе ближній, май до нього велику пошану, бо в ньому Господь. Часто через людей Господь виражає Свою волю: “Бог створює в нас і хотіння, і діяння за Своїм благоволінням” (Флп. 2:13). Не жалій для брата нічого, як для Господа. До всіх будь щирий, для всіх добрий і привітний. Пам’ятай, що іноді Господь і серця невірних розташовує до нас, як це сталося в Єгипті з темничним вартовим, якого Господь розташував до Йосифа (Бут. 39:21).

* * *

Пам’ятай, що людина велика і дорога істота в Бога. Але це велике створіння після гріхопадіння стало немічним, схильним до безлічі слабостей. Люблячи і шануючи людину, як носія образу Творця, перенось також і її слабкості – різні пристрасті і непристойні вчинки – як слабкості хворого. Сказано: “Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих‚ а не собі догоджати… Носіть тягарі один одного і так здійсните закон Христа” (Рим. 15:1, Гал 6:2).

* * *

Люби всяку людину, незважаючи на її гріхопадіння. Гріхи гріхами, а основа в людині одна – образ Божий. Іноді слабкості людей очевидні, коли, наприклад, вони бувають злі, горді, заздрісні, скупі, жадібні. Але пам’ятай, що і ти не без зла, а можливо в тобі його навіть більше, ніж в інших. Принаймні відносно гріхів усі люди рівні: “Всі, – сказано, – згрішили і позбавлені слави Божої” (Рим. 3:23); усі винні перед Богом і всі потребуємо Його милосердя. Тому потрібно терпіти один одного і взаємно прощати, щоб і Отець наш небесний простив нам провини наші (див. Мф. 6:14). Дивися, як багато любить нас Бог, як багато Він зробив для нас і продовжує робити, як Він карає злегка, а милує щедро і милостиво!

* * *

Якщо хочеш виправити когось від недоліків, не думай виправити його одними своїми силами. Самі ми більше шкодимо, ніж допомагаємо, наприклад, своєю гордістю і дратівливістю. “Покладайся на Господа у скорботах твоїх” (Пс. 54:23) і від щирого серця молися Йому, щоб Він Сам просвітив розум і серце людини. Якщо Він побачить, що твоя молитва пройнята любов’ю, то неодмінно виконає твоє прохання, і ти незабаром побачиш зміну в тому, за кого молишся. “Це зміна правиці Всевишнього” (Пс. 76:11).

* * *

Як істинний християнин, який прагне набути більше добрих справ і скарб любові, радій всякому випадку зробити ласку ближньому. Не шукай, щоб тобі робили ласку і любов, а вважай себе негідним їх. Найбільше радій, коли тебе чекає випадок допомогти іншому. Допомагай просто, без всякої задньої думки, без всяких корисливих розрахунків, пам’ятаючи, що Бог бачить усі твої думки і рухи серця.

* * *

Будь сміливий і рішучий на всяке добро, на слова ласки і співчуття, особливо – на справи допомоги. Кажи: “Хоча я і грішник, проте все можу в Ісусі Христі, Який мене зміцнює… Все можливе віруючому” (Флп. 4:13 і Мк. 9:23).

Старець Силуан

Господь любить нас, як Своїх дітей, і любов Його сильніша за любов матері, бо і матір може забути своє дитя, а Господь ніколи не забуває нас. І якби Сам Господь не дав нам Духа Святого, то не могли б ми знати про те, як сильно Він нас любить.

* * *

Щоб пізнати Господа не треба мати ні багатства, ні ученості, але треба бути слухняним і стриманим, мати дух упокорений і любити ближнього, і Господь полюбить таку душу, і Сам явить Себе душі, і вчитиме її любові та упокорюванню, і все корисне дасть їй, щоб набула вона спокою в Господі.

* * *

Господь так сильно нас любить, що ми осягнути цього не можемо. Ми бачимо хрест, знаємо, що Він розіп’явся за нас і помер у стражданнях, але все одно душа сама не може зрозуміти цю любов, яка пізнається лише Духом Святим.