Є ще один різновид гріха, про який слід згадати особливо.
Гріховна дія зовсім не обов’язково може бути фізичною і навіть слово для неї може виявитися непотрібним. Грішити можна в уяві, у фантазіях.
Але і в цьому випадку гріх все одно буде дією, нехай і уявною. Не варто утішати себе тим, ніби через цю свою прихованість від зовнішнього світу уявні гріхи є чимось малозначним. Поклавши руку на серце, кожен з нас може зізнатися собі в тому, що бувають такі думки, про які соромно розповідати навіть найближчим людям. З погляду невіруючої людини в цьому немає нічого страшного: хіба мало хто про що фантазує на дозвіллі – головне, щоб у реальному житті все було пристойно і в рамках закону. Але в тому-то і біда, що наймерзотніші злочини скоювалися маніяками, садистами і насильниками вже після того, як вони сотні і тисячі разів зробили їх подумки і цими страшними думками підготували себе до реальних злочинів.
Видатний православний діяч протоієрей Сергій Четверіков казав про це так: «…Ми схильні мало надавати значення поганим рухам нашого серця, і кажемо собі та іншим: «Думай і відчувай, що хочеш, тільки не шкодь нікому!» Чи інакше: «Яка кому справа до моїх думок і почуттів?.. Адже я ж нікому не приношу шкоди?» Але такого роду міркування вкрай хибні. …Душа, заповнена нечистими помислами і побажаннями, втрачає поступово здатність здійснювати світлі і добрі справи. Уявний гріх буває гірше за гріх скоєний. Гріх справою завжди обмежений умовами його здійснення; гріх думкою ніколи нічим не обмежений. Зробити можна лише мало що, але немає кінця тим жахливим злочинам, які може подумки здійснювати людина, що розпустила свою уяву. Найгірше ж те, що, впадаючи в цей гріх внутрішньої неохайності, людина обманює себе думкою, що вона нічого поганого не робить. А тим часом, коли настає для неї момент справжньої діяльності, душа її виявляється вся поточена, уся розбещена внутрішнім гріхом уяви, нездатна до добра і до влади над собою».
Уявні гріхи можуть наробити багато бід у житті людини, тому їм неодмінно слід протистояти і нещадно боротися з ними кожного разу, як тільки помітиш, що твої розум і душа тішаться ними. Зробити це не так вже і важко, якщо бути уважним до власних думок. Ну от, наприклад, насварив тебе на роботі начальник. Відповісти йому тим же ти не можеш (якщо, звісно, не збираєшся після цього з тріском вилетіти зі свого робочого місця). І знаменитих гумових манекенів з фізіономіями начальників у наші офіси ніяк не завезуть, хоча, кажуть, в Японії ще із сімдесятих років минулого століття практикується такий спосіб зняття стресу: отримав догану від керівника – тут же біжиш у кімнату психологічного розвантаження і навішуєш його манекену і з правого і з лівого боків, поки не приведеш свої емоції до втраченої рівноваги. Але весь цей вишуканий антураж – в Японії. А що ж залишається приниженому і ображеному працівнику в наших рідних широтах? Та те і залишається, що в думках створити з хамом-начальником усе, чого він заслужив своєю безпардонною поведінкою. І от, коли ти подумки ставиш його на коліна біля краю найглибшої прірви і, не слухаючи його жалюгідний лемент, безжально пускаєш йому кулю між очей, знай – ти щойно згрішив уявною дією. Що ж тепер з цим робити? Терміново бігти на сповідь? Ні, проти цього виду гріхів Церква пропонує вже іншу зброю, яку кожен з нас завжди має під рукою в будь-який час дня і ночі.
Негайна покаянна молитва, звернена до Бога, – от найдієвіший засіб проти безлічі гріхів, які кожен з нас постійно скоює у своєму внутрішньому світі. І не треба чекати для цього чергової сповіді. Покаяння в уявних гріхах можна і треба здійснювати тут же, у будь-якому місці, подумки ж звертаючись до Бога з проханням простити цей гріх і дати сили надалі не захоплюватися подібними уявними екзекуціями, образами і іншими гріховними неподобствами.
Святитель Феофан Затворник прямо казав: «Відносно дрібних гріховних рухів серця, помислів і т. п. <…> наступне правило: як тільки помічено щось нечисте, негайно слід очищати це внутрішнім покаянням перед лицем Господнім. Можна цим і обмежитися, але якщо нечиста, неспокійна совість, то потім ще на вечірній молитві згадати про те, і – кінець. Усі такі гріхи цим актом внутрішнього покаяння і очищаються».
Хоча, звичайно, ця порада святителя не стосується важких випадків, коли уявні гріхи стають жахливою звичкою, що повністю опановує людину і відводить її в певну подобу віртуальної реальності. Така ситуація вимагає абсолютно особливого покаяння і спеціальних зусиль, щоб з нею впоратися. Про це треба говорити з духівником на сповіді, але не підміняти перерахуванням своїх снів і фантазій, а саме окремо обговорювати, що ж робити далі і як з Божою допомогою перемогти цю страшну виразку, невидиму для оточення.