На відміну від гріха, пристрасть – це не вчинок, а стійкий і надзвичайно сильний потяг людської волі до того чи іншого гріха. Розвивається такий потяг через багатократне скоєння цього гріха до тих пір, доки в один жахливий момент людина раптом розуміє, що більше не владна над своїм бажанням і тепер навпаки – це бажання набуває над нею повного панування. Найнаочнішим прикладом такої залежності є наркоманія: приохотившись до наркотичної отрути, люди витрачають спочатку величезні гроші на придбання улюбленого зілля, потім – ще більші гроші на спробу «зіскочити», але – на жаль! – позбутися цієї пристрасті вдається далеко не всім.
Приблизно за такою ж схемою розвиваються події в людей, що приохотилися до пияцтва чи до звичайних сигарет. І хотів би кинути – а вже не виходить. Пристрасть вимагає собі щоденної жертви.
Але пристрасті в людині можуть діяти і без всякої нав’язаної ззовні організму хімії. На нездоровому потягу людей до азартних ігор заснована вся індустрія казино і тоталізаторів по всьому світу. Навіть такий титан думки, як Федір Михайлович Достоєвський, багато років тяжко страждав від непереборного потягу до гри, багаторазово програючи всі гроші своєї сім’ї.
Чому ж люди раптом виявляються безпорадними перед банальною колодою карт або безглуздою кулькою, що бігає по колу рулетки?
Річ у тому, що коріння пристрастей росте з нашого серця, яке відхилилося від Бога. Спочатку людина була створена так, що найбільшою її радістю було спілкування зі своїм Творцем. Відпавши від Бога, вона себе цієї радості позбавила. І з тих самих пір безуспішно намагається знайти їй заміну. Чи, кажучи інакше, – знайти собі іншого бога, що дає їй втрачену радість і блаженство спілкування з Богом.
Традиційно в християнстві таких хибних богів прийнято називати ідолами. Тому будь-яка пристрасть по суті своїй – ідол, хибний бог, якому людина служить сподіваючись на радість і щастя. Цих ідолів може бути велика кількість, проте духовно досвідчені подвижники, які уважно спостерігали за щонайменшими рухами своєї душі, вивели три основні магістральні потоки пристрасних бажань, які потім розходяться на десятки і сотні струмочків і річечок.
Імена цим трьом головним пристрастям – ласолюбство, сріблолюбство і славолюбство.
- До ласолюбства відноситься усе, що так чи інакше тішить людське тіло і душу.
- До сріблолюбства – гроші і всі радощі, які можна за них купити.
- До славолюбства – шана і повага серед людей, влада, популярність, насолода похвалою або хоч би публічною згадкою твого імені.
І якщо хоч би один з цих ідолів «вкусить» нещасну людину, що понадіялася стати щасливою за їх допомогою, то життя її перетвориться на рабство хибному богові. Пристрасть, яка охопила людину, вимагатиме від неї все нових і нових гріхів, не даючи зупинитися, женучи її від одного морального падіння до іншого до тих пір, доки вона не загине остаточно. Так, для Достоєвського ідолом-мучителем стала рулетка, через яку, не особливо ховаючись, виглядає пристрасть сріблолюбства, що породила цю мерзенну іграшку.
Образно кажучи, пристрасть – це палаюче в людському серці вугілля, яке вона марно намагається залити все новими і новими порціями гріха, не розуміючи, що з тим же успіхом можна намагатися загасити багаття бензином.
На сповіді каятися в пристрасті не треба, достатньо принести покаяння в гріхах, скоєних під її впливом. Пристрасть же – швидше тема для окремої і ґрунтовної розмови з духівником, але не під час богослужіння.