Чому Господь не покарав ворогів Свого народу?

Христос, Син Божий, зійшов на гору. Його слухають Мойсей і Ілля, і розмовляють вони з Сином Божим про Його Вихід, який Він зробить в Єрусалимі. Розмовляють вони про страшну таємницю Його страждань, передбачених у Писаннях Закону і пророків, бо Мойсей – символ Закону, а Ілля – символ пророків.

Але ті, хто чекав дня Господнього, марно думали, що цього дня Господь покарає ворогів Ізраїлю – римлян – і віддасть народу Ізраїльському владу над всім світом. Удар прийшовся не по ворогах, і навіть не по грішниках – цей удар відвели розпростерті руки Того, Хто хрестився в останнього з пророків в Йордані. Руки Сина Божого пробиті цвяхами на Хресті в День Господній.

Замість приречених на загибель грішників гине Син Божий, Ізраїль Новий і Істинний, вірний в усьому Богові Своєму. Смерть спіткала дерево, що зеленіє (Лк. 23:31) – для того, щоб сухе дерево людства ожило, окроплене кров’ю Його, соком грона Істинної виноградної Лози (Ін. 15:1).

На цей час Своїх страждань Він і прийшов.

У народі багато хто вважав Ісуса пророком Єремією, який знову прийшов. (Мф. 16:14).

Єремія! Не було такого мужа в Ізраїлі, якого можна було назвати більшим “чоловіком скорботи”, ніж Єремію, молодого пророка, який пізнав найгіркішу з пророчих доль. І людський плач його про Ізраїль зливається з голосом Божим, і іноді важко зрозуміти, коли замовкає пророк, і починає говорити Бог.

Утроба моя! утроба моя! тужу в глибині серця мого, хвилюється у мені серце моє, не можу мовчати; бо ти чуєш, душе моя, звук труби, тривогу битви. Біда за бідою: уся земля спустошується, раптово розорені шатри мої, миттєво – намети мої. Чи довго бачити мені знамено, слухати звук труби? Це від того, що народ Мій нерозумний, не знає Мене: нерозумні вони діти, і немає у них глузду; вони розумні на зло, але добра робити не вміють. Дивлюся на землю, і ось, вона розорена і порожня, – на небеса, і немає від них світла. Дивлюся на гори, і ось, вони тремтять, і всі пагорби коливаються. Дивлюсь, і ось, немає людини, і всі птахи небесні розлетілися. Дивлюсь, і ось, Кармил – пустеля, і всі міста його зруйновані від лиця Господа, від люті гніву Його… Бо Я чую голос ніби жінки у пологах, стогін ніби тієї, що народжує вперше, голос дочки Сиону; вона стогне, простягаючи руки свої: “о, горе мені! душа моя знемагає перед убивцями”” (Єр. 4:19-26;31).

Син Людський, чиїм прообразом був страждальник Єремія, – усім життям Своїм, повним скорботи, болю і любові до Ізраїлю – Син Людський тепер на горі Преображення розмовляє про Свій Вихід Хресний, про Пасху Хресну, що відбудеться в Єрусалимі, “бо неможливо, щоб пророк загинув поза Єрусалимом” (Лк. 13:33).

А я, як лагідний агнець, якого ведуть на заколення, і не знав, що вони складають задуми проти мене, говорячи: “покладемо отруйне дерево в їжу його й відірвемо його від землі живих, щоб і ім’я його більше не згадувалося”” (Єр.11:19).

І рука, що зраджує Його буде за одним столом з Ним (Лк. 22:21), і подасть Христос хліб Своєму зраднику власною рукою (Ін. 13:26).

І в руки людські буде відданий Син Божий (Мф. 17:22; Мк. 9:31; Лк. 9:44), і в руки Його вб’ють цвяхи, підносячи на дерево Хресне.

Апостоли ще не розуміють цієї страшної таємниці Хресної смерті Христа. Тільки потім, коли зробить Він Свій Вихід через смерть і Воскресіння і засяє більше за сонце, прекрасний і живий навік, будуть вони узнавати Його і згадувати гору Преображення, на якій чули вони про Хрест і бачили славу Його.

Автор: Ольга Шульчева-Джарман

Усе по темі: Преображення Господнє