Світло передвічне

Що означає євангельська розповідь про Преображення, яке місце цього таємничого явлення слави в земному житті, у земному служінні Христа? Адже навряд чи хто сперечатиметься з тим, що образ Христа в Євангелії є, передусім, образ упокорювання. Для народження Його не знайшлося місця в будинку, у місті – воно сталося в печері. І так – бездомним, якому “не має”, як Він сам говорив, “де голову прихилити”, Він залишився до самого кінця. Він забороняв тим, кого зціляв, кому допомагав, розповідати про це. Він ухилявся від почестей, від якого б то не було прославляння, і Він за власною волею повернувся з Галилеї, де ніщо Йому не погрожувало, в Єрусалим – на муки, ганьбу, суд і вирок, на тяжку і ганебну страту.

Навчіться від Мене, – казав Він, – бо Я лагідний і смиренний серцем” (Мф. 11:29).

І от у це життя упокорювання і самоприниження тільки кілька разів як би уривалися промені Божественної сили і слави, і незмінно тільки одиниці були свідками цих “прославлянь”. І зазвичай навіть не розуміли їх сенсу.

Так було в ніч Його народження – коли прості пастухи почули ангельське славослів’я, “благовіщення”, як каже Євангеліє, “радість велику” (Лк. 2:10).

Так було – вже через багато років, у день, коли прийшов Ісус прийняти хрещення на Йордан, і от, той же голос з неба і ті ж слова: “Ти є Син Мій Улюблений“.

І, нарешті, от тут, на горі, перед трьома учнями. І кожного разу ця сама таємнича небесна слава, кожного разу – прославлення не від людей, а згори, з неба.

На питання про сенс цього прославлення Церква відповідає не поясненнями, а самим святкуванням, тією радістю, з якою вона щороку згадує Преображення. Одне слово домінує в цьому святкуванні. Слово це – світло.

У світі темно, холодно, страшно. І цієї пітьми не розсіює світло фізичне, сонце, можливо навіть навпаки – воно ще страшнішим і безнадійнішим робить людське життя, що невідворотно прагне до смерті і до небуття. Усе приречене, усе страждає, усе підпорядковано незрозумілому, але безнадійному закону зла і смерті. І от у світі з’являється чоловік упокорений, бездомний, який не має влади над людьми, ніякої земної сили. І він каже людям, що це царство пітьми, зла і смерті – це не справжнє життя, це не той світ, який був створений Богом, що зло, страждання і саму смерть можна і треба перемогти і що Він посланий Богом, Отцем Своїм, щоб спасти людей від страшного поневолення злу і смерті.

Преображення Христове, Рафаель

Люди забули про свою справжню природу і покликання, відреклися від них. Вони повинні навернутися, побачити те, що розучилися бачити, почути те, що вже нездатні почути. Повинні знову повірити, що добро – сильніше за зло, любов – сильніше за ненависть, життя – сильніше за смерть.

Христос зціляє, допомагає, усім віддає Себе. Та все ж не розуміють, не чують, не вірять люди. Він міг би явити Свою божественну силу і славу і змусити їх повірити в Себе. Але Він хоче від них тільки вільної віри, вільної любові, вільного прийняття.

Він знає, що під час останньої Його жертви, останньої самовіддачі всі в страху залишать, кинуть Його. Але щоб потім, пізніше, коли вже все здійсниться, залишилося у світі свідоцтво про те, куди Він кличе людей, що пропонує Він нам – як дар, як життя, як повноту сенсу і радості, Він, таємно від світу і від людей, явив трьом з учнів Своїх ту славу, той мир, ту урочистість, до якої вічно покликана людина. Божественне світло, що пронизує весь світ. Божественне світло, що преображає людину. Божественне світло, в якому все придбає свій останній і вічний сенс.

“Добре нам тут бути!” – вигукнув апостол Петро, побачивши це світло і цю славу. І з тих часів християнство, Церква, віра – у сутності постійне, радісне повторення цього “добре нам тут бути!” А також – благання про це світло, жадання просвітлення і преображення.

Крізь пітьму і зло, крізь сірість і буденність світу, як промінь крізь хмари, – сяє це світло. Його знає душа, їм тішиться серце, їм постійно живе і приховано преображається наше життя.

“Господи! Добре нам тут бути!” О, якби ці слова стали нашими, о, якби вони могли стати відповіддю нашої душі на дар Божественного світла, о, якби могла наша молитва стати молитвою про преображення, про перемогу світла!..

Автор: протопресвітер Олександр Шмеман

Усе по темі: Преображення Господнє