Таїнство майбутнього віку

Преображення, Джованні Белліні

Перш, ніж зійти на гору, де Ісус явив учням славу, яку мав завжди, усі євангелісти наводять одні і ті ж Його слова про відкидання себе і про несення хреста.

Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її. Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?” (Мф. 16:24-26).

Ісус передусім нагадує і про Свій майбутній хрест. Від Преображення до Голгофи залишається не так вже довго – приблизно півроку чи трохи більше.

Оскільки всі євангелісти згадують про три намети (Мф. 17: 4; Мк. 9:5; Лк. 9:33), звідси витікає, що було велике єврейське свято Сукот (Кущів), що припадало на сьомий місяць Тішрі (за сучасним календарем кінець вересня – початок жовтня) – див. Вихід 23:16 або Левит 23:34-36.

Свято відзначалося наприкінці сільськогосподарського року, так що благословення нових плодів землі, що збереглося досі, – давня і древня біблійна традиція. У цей час ще можна було ночувати просто неба, і ізраїльтяни селилися в кущах (наметах), згадуючи мандрування своїх далеких предків пустелею.

До часу земного життя Ісуса святкові церемонії збагатилися і ускладнилися. В одній із сучасних біблійних енциклопедій, наприклад, можна прочитати про ритуал возливання води, пов’язаний з Іс. 12:3, де сказано: “У радості будете черпати воду із джерел спасіння“, і в ці ж найсвятковіші дні поновлювалися прохання про послання дощу після тривалої літньої палестинської посухи.

У зв’язку з обрядом возливання води Ісус, одного дня присутній на святі Кущів, обіцяв дар живої води всім віруючим у Нього, кажучи: “Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є” (Ін. 7:37,38). Але окрім цього, двір Єрусалимського храму в темний час доби освітлювався чотирма великими світильниками. А навколо них з хвалебними співами під музику левітів зі смолоскипами в руках танцювали священики, рабини і почесні городяни.

Можливо, у зв’язку з цією святковою ілюмінацією Ісус також сказав після закінчення свята: “Я – Світло для світу” (Ін. 8:12). І в останнє свято Кущів перед Своїм виходом зі світу Ісус, таким чином, осяяв небесним світлом Петра, Якова та Іоанна!

У земному житті Ісус мав те ж смертне і уразливе для ран і страждань тіло, що і всі інші люди. Але саме через це тіло засяяла слава Господня ще до Воскресіння!

Євангеліст Лука, розповідаючи про цю подію, не використовує слово “преобразився”, але пише просто: “вигляд лиця Його змінився” (Лк. 9:29). З цим “зміненим” виглядом Ісус являтиметься учням вже після Воскресіння.

Явлення Христа апостолам, Андрій Миронов

Апостол Павло, кажучи про майбутнє загальне воскресіння мертвих, помічає: “Ось кажу вам таїну: не всі ми помремо, але всі змінимось” (1 Кор. 15:51). І – “тоді праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього” (Мф. 13:43).

Стати причетним до цього немеркнучого і нематеріального Світла – одна з головних цілей усього життя, спрямованого до Христа: “Ти явив нам світло лиця Твого, Господи” (Пс.4:7).

Варто відмітити, що у Вознесінні Ісус явив славу Свою подібно до того, як Він явив її, преобразившись на горі перед учнями незадовго до Своїх страждань. Хмара слави осяяла апостолів, і Петро тільки і зміг сказати: “Господи! Добре нам тут бути” (Мф. 17:4), проте до того почуття домішений був страх (17:6). І в цій же хмарі слави Христос вознісся перед учнями, які вже не відчували жодного страху, але були сповненими радості (див. Лк. 24:52).

У любові немає страху, але довершена любов проганяє страх (1 Ін. 4:18). І от ще одна мета християнського життя: прагнути до цієї любові і наповнюватися нею, поглядаючи на славу Господню і перетворюючись “на той же образ від слави у славу, як від Господнього Духа” (2 Кор. 3:18).

У відомому прадавньому гімні, Ісус Христос називається “Радісним світлом”, хоча на слов’янську це перекладено як “Світло Тихе”. Але це швидше доповнення, тлумачення. Можливо, тут присутній натяк на розповідь з 3-ої книги Царств. Пророкові Іллі було відкрито, що Господь – не у великому і сильному вітрі, не в землетрусі, не у вогні, але у віянні тихого вітру (див. 3 Цар. 19:10-12).

Цю тиху і мирну радість, схожу на пасхальну, поза всяким сумнівом, несе це світле свято Преображення, трохи відкриваючи нам майбутні таємниці Царства Божого.

Але цю радість не завжди можливо в собі утримати, і вона не перебуває навіть у сильних духом християнах постійно і незмінно. І не обов’язково через те, що ми буваємо неготовими до залучення їй! Просто навколишній світ часто страждає, і “всі істоти разом стогнуть i мучаться донині” (Рим. 8:22), та і ми самі “стогнемо, чекаючи усиновлення, відкуплення тіла нашого” (Рим.8:33), тобто того ж самого остаточного преображення.

Коли учням довелося спуститися з гори, де їм так добре було поряд з Ісусом, їх очам предстала сумна картина: в одного місцевого жителя був хворий біснуватий отрок, який страждав на часті припадки епілепсії, і якого вони відразу не змогли зцілити.

У хмарі слави на горі, “у Христа за пазухою”, знаходитися в цьому світі можливо лише лічені миті, але більшу частину життя доводиться спускатися в долину плачу і покрову смертного. Але ті короткі моменти дійсно неземного щастя даються будь-якому християнинові якраз на згадку про те, що і від гори Преображення до Голгофи недалеко, і від Голгофи до остаточного Воскресіння і Преображення – ще ближче!

Автор: священик Філіп Парфьонов

Усе по темі: Преображення Господнє