1. Притча про немилосердного боржника є цінним біблійним прикладом здійснення заповідей любові Бога і ближнього. Вона показує тісний зв’язок між ними. Заповіді любові Бога і ближнього не можуть існувати одна без другої. Пригадаймо собі, як навчав про це апостол Іван: „Будемо любити Його, бо Він раніше полюбив нас. Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить? І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і брата свого” (1Ін. 4:19-21). Тому наш зв’язок з Богом, стан нашої душі у великій мірі виявляється і будується у наших стосунках з ближніми.
2. Важливим елементом у цих стосунках є милосердя і прощення. Ми є недосконалі, і у стосунках між людьми бувають іноді помилки, непорозуміння. Саме милосердя і прощення допомагає нам виправляти ці стосунки, відновлювати, змінювати їх на краще. У побудові цих стосунків варто пам’ятати про те, що кожне добро є Божим даром, зокрема добро духовне – віра, милосердя, прощення. Якщо це добро є даром Божим, то його не можливо знайти на землі, купити чи придбати власними силами, але можна отримати тільки з допомогою молитви. Апостол Яків потверджує це у своєму посланні: „Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни” (Як. 1:17). Якщо ж милосердя і прощення є передусім Божим даром, то надійні людські стосунки і стосунки з Богом ми можемо успішно будувати, вирішувати проблеми тільки з допомогою Бога і Його дарів. Коли нам важко простити комусь кривду чи перепросити когось, треба молитися, просити Бога про ласку прощення, і тоді відновляться зруйновані людські стосунки, а до душі повернеться Божий мир.
3. Причиною різних проблем у людських стосунках часто є так звана людська справедливість, самолюбна, суб’єктивна, коли скривджена особа думає передусім про власне добро, захищає себе і своє добро за всяку ціну і не хоче чимось поступитися, щось пожертвувати заради спільного добра, примирення, щоб знайти спільну мову і порозуміння зі своїм кривдником. А це свідчить про закритість душі на світло Божої ласки. Натомість прояв милосердя, прощення, свідчить про відкритість душі на Бога і на ближнього, готовність прийняти від Господа ласку милосердя і прощення. Тому отримання цих дарів залежить власне від стану душі. Дух любові відкриває душу людини на Божі ласки і пришвидшує примирення з ближніми, відновлення душевного спокою, натомість гріх гордості закриває душу на світло Божої ласки, затримує отримання дарів милосердя і прощення, повернення до мирного життя.
4. Коли говоримо про милосердя і прощення у християнському розумінні, то варто пам’ятати про ще одну важливу річ, що воно має відбуватися не тільки на рівні розуму, а й на рівні серця. Прощення на рівні розуму означає просто сказати слово прощаю. Однак людина може боляче згадувати події чи осіб, які завдали їй певну кривду фізичну чи моральну. Такі думки, спогади є невидимою ниткою, яка зв’язує особу з подією минулого і не відпускає її, не дозволяє їй рухатися вперед, продовжувати мирно будувати своє життя.

Повне прощення є тоді, коли воно відбувається також на рівні серця. А простити серцем означає навчитися з Божою допомогою спокійно, безболісно згадувати, сприймати події, особи які спричинили нам певну кривду. Таке прощення є справді повним і досконалим. Воно дозволяє розірвати цю невидиму нитку негативних почуттів, які зв’язують нас з минулим і вільно рухатися вперед, мати надію на щасливе життя і віднайти повний душевний спокій.

Кожен вияв милосердя і прощення ближнім наповнює нас самих Божим милосердям і здійснює на нас слова блаженства: „Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть” (Мф. 5:7). Амінь.

Автор: о. Михайло Чижович

Усе по темі: 11 неділя після П’ятидесятниці