Діалог між багатим юнаком і Христом, до якого згодом підключаються і учні, дуже показовий. Юнак ставить Христу цілком зрозуміле запитання: як себе поводити, щоб гарантовано потрапити в Царство Боже? Христос ставить йому зустрічне запитання: наскільки він дотримується заповідей Божих?
Отримуючи ствердну відповідь, Спаситель пропонує йому вийти за межі питання знаходження між пеклом і раєм, між поганим і хорошим, і переводить розмову в площину абсолютно іншу, нову, невідому для самого юнака. Він раптом говорить про досконалість – не про те, що слід зробити, щоб потрапити у вічне життя, а про те, як треба жити, щоб бути досконалим.
Почувши слова про те, що йому необхідно продати весь свій маєток, роздати жебракам і йти за Христом, юнак несподівано засмутився. Таким чином, Спаситель, показавши йому перспективу кращого, поставив дуже точний діагноз багатому юнакові: при всій зовнішній видимій праведності, його серце було зіпсоване, бо воно було цілком прив’язане до цих матеріальних благ. Він, будучи цілком успішним у життєвому плані, розраховував бути таким же успішним і в духовному світі.
Спаситель дуже тонко проводить відмінність між завданням, яке стоїть перед людиною, – не потрапити в пекло, а потрапити в Царство Небесне, тобто завданням, яке сама ставить перед собою людина, і тим завданням, яке перед людиною ставить Бог. А завдання це – досконалість. І ми бачимо, як євангельські заповіді блаженства не описують якоїсь конкретної, легко досяжної межі. Вони намічають лише напрям, яким людина покликана рухатися не лише у своєму земному житті, але і за його межами.
Немає межі досконалості упокорювання, немає меж для лагідності, немає меж для милосердя, бо, уподібнюючись цим якостям, людина насправді уподібнюється Богові і стає близькою до Його досконалості, але і цій досконалості немає меж. Бог чекає від людини прославлення, але прославлення не словами, а своїм життям. Саме тому в нас так багато святих, і всі ці святі так не схожі один на одного. Кожна людина має виняткову можливість явити собою мир Божий всьому оточуючому світу.
Один богослов писав, що винятковість кожної людини полягає в тому, що тільки вона, єдина в усьому всесвіті, може, звісно в певній мірі, явити ту сторону божественного життя, яка без неї так і залишиться закритою для всіх інших. Будемо ж пам’ятати про це всякий раз, коли нам здається, що шлях чеснот стандартний і універсальний.
«Заповідь Твоя широка безмірно» (Пс. 118:96), – сказано в Псалмах. Ми повинні наслідувати волю Божу, але при цьому розуміти, що воля Божа – це зовсім не вузький лабіринт, а широке поле, на якому лише розставлені прапорці для нашого захисту, але подорожувати яким ми повинні самі відповідно своїх уявлень, зі своїми талантами, здібностями, і розкритися в цій подорожі максимально, у чому нехай допоможе нам милостивий Господь.
Автор: протоієрей Павло Великанов
Усе по темі: 12 неділя після П’ятидесятниці