Тривога юнака, з якою він звернувся до Ісуса, є тривогою багатьох людей: що зробити, щоб я був щасливим, спасенним.

Перший крок до спасіння – прислухатися до Божого Слова, виконати десять заповідей. Боже Слово, це Божий голос, який наставляє людину на добру дорогу до щастя. Хто слухає цей Божий голос, довіряє Його словам, він впевнено провадить його до Бога, до Царства Небесного.

Подібно як багатство у юнака, так і в нашому житті є багато різних чинників, які обмежують наш розум і сковують волю та не дають нам вповні відчути себе щасливими у Господа Бога: це погляди, думки світу про людину, які бачать її у вимірі тілесному; думки про гідність людини, яку оцінюють станом здоров’я, становищем у житті, досягненнями; це погляди про повноцінність особи, коли вона відповідає стандартам світу, моди; погляди на життя, які зводять її розуміння до здобування багатств і т.д.

Сучасна наука і техніка досягли високого рівня розвитку, та як показує життя, люди не стали від цього більш щасливими. Ми часто чуємо від ближніх слова: ти не сучасний, не модний, не красивий, не повноцінний, для тебе немає місця праці, бо ти не відповідаєш вимогам часу. Коли молода особа має освіту і роботу, чому ж тоді вчиняє самогубство. Матеріальні речі не мають доступу до людського серця і не можуть заспокоїти найглибших потреб людського духу.

Коли ми чуємо негативну думку, оцінку себе від людей, зі сторони світу, як віднайти себе у цій ситуації? Спробуймо тоді відповісти на два простих запитання?

– чи був у моєму житті хоч один такий момент, коли Ісус сказав мені, що я некрасивий, я до нічого не надаюся. Якщо я вірую в Ісуса, чому я повинен перейматися тим, що думає про мене світ.

– кожного разу, коли ми молимося молитвою Отче наш, ми повторюємо слова: нехай буде воля Твоя. Вимовляючи ці слова, я виражаю повне довір’я Богові, готовність прийняти і любити себе таким, яким створив мене Бог. Чи вмію я на ділі згодитися з Божою волею, тобто прийняти і любити себе у тому зовнішньому вигляді свого тіла, його краси, сили, здоров’я, можливостей, які дав мені Бог? Чи вмію я любити Бога, люблячи себе таким, яким Він мене створив?

Відповіді на ці запитання можна підсумувати таким висловом: кого людина слухає, такою є її віра, а в що людина вірить, таким є її життя. Хто щиро вірить в Бога, той слухає голос Божих заповідей, хто вірить в себе, той слухає голос світу і голос свого тіла. Хто вірить в Бога, знаходить щастя в Ньому, хто вірить у світ, той зустрічає терпіння.

Говорячи про віру, пригадаймо собі слова апостола Павла: «Отже, віра від слухання, а слухання від слова Божого» (Рим. 10:17). Людина спочатку чує голос тілесними вухами і серцем, а потім довіряє йому, перетворює його у вчинки, застосовує його у своєму житті. До людського серця промовляють переважно два голоси: Божий і голос світу, який часто є голосом злого духу.

Коли Ісус почав навчати в Єрусалимському храмі, то сказав до юдеїв, котрі Його слухали, такі слова: «Чому ви не розумієте Моїх слів? Тому що не можете чути слова Мого. Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди. А коли Я істину говорю, то не вірите Мені. Хто з вас викриє Мене у гріху? Якщо ж Я говорю істину, то чому ви не вірите Мені? Хто від Бога, той слова Божі слухає; ви тому не слухаєте, що ви не від Бога» (Ін. 8:43-47).

Віра зроджується у серці людини залежно від того, чиїм словам і думкам вона віддає перевагу у житті. Чому людина віддає перевагу у житті, в те вона і вірить. Якщо людина слухає Боже слово і виконує у житті, воно зроджує міцну віру і довір’я Богові. Коли людина віддає перевагу добру тіла, словам і переконанням людей, їхньому способу поведінки, це означає, що насправді вірить у світ і власні сили. «Звіщаю вам, браття, благовістування, яке я благовістив вам, яке ви і прийняли, в якому і утвердилися, яким і спасаєтеся, якщо дотримуєтеся того слова так, як я благовістив вам, коли тільки не марно увірували» (1Кор. 15:1-2).

Юнак слухав науки Ісуса Христа, але серцем слухав голос світу, голос свого тіла, бо воно було прив’язане до земного майна. Вчинки людини найкраще показують, кого вона насправді слухає у житті. Коли особа бере участь у Богослужіннях в храмі, слухає слова Євангелія, а у щоденному житті, у вирішенні різних справ віддає перевагу людським думкам і переконанням, порадам щодо своєї долі, бере приклад з людей, їхньої поведінки, то насправді прислухається до голосу світу, а не голосу Бога. Голос світу, це переважно голос злих сил, які схиляють людину більше думати про добро тіла, ніж про добро душі, довіряти більше собі, ніж Богові.

Роздумуючи над життям багатого юнака, погляньмо на своє життя, щоб побачити, кого я слухаю у житті, за ким іду – за Христом, чи за злим духом. Якщо людина схиляється у житті навіть до легкого самолюбства, дрібної неправди, несправедливості, гордості, то це означає, що слухає голос світу, і вірить у світ.

Багато людей вважають, що для щастя потрібне міцне здоров’я, добрий заробіток, достаток (житло, машина). Повагу і любов до себе бачать у становищі, популярності, красивому зовнішньому вигляді. Якщо річ творить людину досконалою, то для чого тоді потрібна ще віра в Бога? Хто ж бачить свою гідність і любов у зовнішніх речах, прикрасах, той зводить свою вартість з особи до рівня матеріальної речі, яку можна купити і продати. Мене насправді люблять не за те, ким я є, а за те, що я маю, люблять речі, прикраси, які є на мені.

Кожен з нас, присутніх сьогодні у храмі, вірить в Бога. Якщо я вірую, що моє життя і щастя, як християнина, найперше залежить від Бога, то Він повинен стати для мене джерелом щастя і почуття власної гідності у повному значенні цього слова. Коли Бог створив мене з любові, чому я шукаю додаткової краси тіла, власної гідності і щастя у матеріальних речах. Можливо тому, що в мене ще немає правдивої віри в Бога, повного довір’я Його любові, а радше є віра у світ і довір’я до себе.

Обдумуючи все сказане, постановімо собі не відходити від Христа сумними, як цей Євангельський юнак, але приступімо до Нього з повною радістю, щоб колись успадкувати вічне життя, якого так домагався той хлопчина! Амінь.

Автор: о. Михайло Чижович

Усе по темі: 12 неділя після П’ятидесятниці