Улюблені у Христі брати і сестри. У запитанні, з яким звернувся багатий юнак до Христа нібито немає нічого дивного чи незвичного. Месія дійсно навчав зовсім інакше, ніж це робили книжники чи вчені фарисеї. Його слова глибоко западали у серце кожної людини. Але це ще не все. Бо чого б були варті всі ці навчання, проповіді, якщо б не були підкріплені чимось вагомим, переконливими аргументами. Такими аргументами, що потверджували силу і правдивість Божої науки Христа були численні чуда: помноження хлібів, вилікування біснуватого, воскресіння дочки Іаїра, тощо. Все це дуже переконувало і притягало юрби народу до Ісуса Христа, викликало в них подив і захоплення, а особливо велику довіру і любов до Нього.
Не був винятком і багатий юнак. Хоча й отримав він добре виховання, був ввічливим по відношенню до батьків, чесним, порядним, моральним, то однак відчував, що чогось все таки йому не вистачає. Тому звернувся до Ісуса із запитанням: «Що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?» (Мф. 19:16). Як бачимо юнак звертається до Ісуса із дуже важливим запитанням, турбується не про земне щастя, а про життя і щастя вічне. У відповідь Ісус дуже доброзичливо пояснює йому, чого ще бракує йому для повної досконалості і щастя: «Піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Мф. 19:21).
Сьогоднішній людині, яка звикла до різних вигод і комфорту, слова Христові можливо будуть здаватися надто категоричними. Вона міркує таким чином: „Як це так, роздати бідним, продати все, що маю! А я з чим залишуся? Мені ж потрібно з чогось жити?”
Поширеною проблемою сучасного світу є прагнення здобути матеріальний достаток за всяку ціну, який стає самоціллю для людини, щоб не бути гіршим від інших. Все це руйнує духовність, мораль, замикає людину у собі, чинить її самовпевненою, самодостатньою – я все можу зробити завдяки достатку, я більше нікого не потребую.
Якщо уважно прочитати нинішнє Євангеліє і вдуматися в слова Христа до юнака, то можемо зробити однозначний висновок, що проблема є не в самому багатстві, а у ставленні до нього, у способі використання його. Якщо багатство, гроші були б злом, то Ісус не казав би юнакові роздати його людям, адже Христос не може бажати людям зла.
Проблемою багатого юнака, причиною його душевного неспокою щодо життя вічного, був не сам матеріальний достаток, а певне прив’язання до нього, надмірна надія на нього у пошуках щастя. Свій достаток юнак вважав знаком Божого благословення, запевнення вічного життя. Але цей знак не давав йому стовідсоткової певності в осягненні вічного життя. В його душі ще залишався неспокій, хвилювання за свою вічну долю. У пошуках життя вічного йому бракувало ще одного – повної надії на Бога і довір’я Йому. Бо хоч він дотримувався заповідей Божих, вів добре духовне життя, однак у своїй турботі про життя вічне він більше надії покладав на свої старання, ніж на Господа Бога. Тому і виникав у нього сумнів, неспокій у душі, чи все зробив, щоб мати життя вічне.
Слова Христові: «Ніхто не благий, тільки один Бог» означають, що для людини віруючої, християнина, єдиним скарбом і джерелом повного душевного спокою, вічного життя і щастя є Бог і Його любов. Бо саме Бог у Своїй досконалій любові є тим, Хто найкраще розуміє людину, задовольняє найглибші потреби її душі. Достаток давав юнакові певну впевненість у собі, за свою долю, а Христос, кажучи роздати багатство, пропонує юнакові відкритись, довіритись Йому, обрати Його надійним провідником до життя вічного, справжнім і невичерпним джерелом цього життя. Одного разу Христос сказав про це так: «І всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує життя вічне» (Мф. 19:29).
Бажаючи допомогти юнакові віднайти правдиву дорогу до життя вічного, Христос радить йому поділитися своїм багатством з бідними. Цим Він хотів випробувати досконалість його любові і допомогти йому зробити ще один важливий крок на шляху до досконалості і життя вічного, стати відкритим на Бога, всю надію покласти на Нього. Найкраще свою любов і відкритість Богові ми можемо виявити нашими вчинками, допомогою ближнім. От як пояснює це апостол Яків: «Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку, а хто-небудь з вас скаже їм: “Йдіть із миром, грійтесь і їжте,” – але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь? Так само й віра – коли не має діл, сама по собі мертва» (Як. 2:15-17). Бо в любові до ближнього закладена і наша любов до Бога, як запорука успадкування життя вічного.
Відкритість душі на Бога через поміч ближнім, це готовність до співпраці з Богом. Бо досконалість, певність спасіння, потребує співпраці з Богом, а умовою співпраці з Богом є надія, довір’я Богу, Його мудрості і провидінню. Людина може бути впевнена, що матиме життя вічне тільки тоді, коли її старання Бог наповнить і зміцнить Своєю ласкою, яка дасть людині силу і можливість виконувати заповіді, вірно і впевнено іти до Нього.
Кажучи юнакові роздати добро людям і піти за Ним, цим Христос навчає його і нас, що людина сама з себе, власними зусиллями, навіть духовними стараннями, не може запевнити собі спасіння, життя вічне. Цю певність може дати людині тільки Бог, якщо християнин у своєму духовному житті відкриється на Бога, довіриться Богові і Його любові, і цим дозволить Христові провадити себе Божою дорогою до Царства Небесного, наповнити свою душу Божою любов’ю, основною запорукою вічного життя.
Кожен з нас, без сумніву, прагне у житті одного важливого дару – душевного спокою. Тому стараймося у житті ділитися нашим дарами з ближніми, допомагати їм матеріально або духовно, добрим словом поради, потіхи, підтримки, і це буде найкраще свідчення нашої любові і надії до Бога, буде для нас джерелом душевного спокою, надійною запорукою вічного життя. Амінь.
Автор: о. Михайло Чижович
Усе по темі: 12 неділя після П’ятидесятниці