Екологічна проповідь на 12 неділю від Зіслання Святого Духа

«Що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?», – з таким запитанням підійшов до Ісуса молодий юнак. Таке запитання молода людина в наш час задає не так часто, як би цього хотілося. Сьогодні молода людина більше переймається тим, де їй вчитися, де працювати, з ким одружуватися, але аж ніяк не думає про життя після життя. І те, що молодий юнак із євангельського уривку виношував у собі таке запитання, свідчить про його певну зрілість, як особи. Подальша розповідь Євангелія стосуватиметься того, що заважало йому проявити своє прагнення досконалості, але то вже інша історія. Хотілося б, на сам початок, наголосити на тому, що юнак сам особисто перед Ісусом визнав, що ще змалку навчився виконувати заповіді. Чия це була більша заслуга – батьків чи вчителів, ми не знаємо. Але те, що це сталося завдяки комусь, це повністю очевидно.

Сьогодні батьки докладають чимало зусиль для того, щоб їхня дитина отримувала якісну освіту, якісну їжу та одяг, а також якісний відпочинок. Проте є щось, про що часто забувають батьки, а саме якісне виховання. Для того, щоб виховати особу, яка любитиме природу, відчуватиме свою відповідальність перед Господом Богом за цей сотворений світ, потрібна докладати чималих зусиль ще в дитинстві. Нерідко я був свідком того, як хлопчик чи дівчинка отримували задоволення від того, що причиняли біль тварині. Важко зрозуміти, чим керуються батьки, коли мовчать на те, що дитина б’є собаку чи кота, або ж топчуть мурашок чи знущаються над птахами. Можливо вони й зовсім не здогадуються, що їхнє мовчання може обернутися в майбутньому страшною катастрофою для них самих.

Один знайомий священик, мій товариш, розказував мені історію про одного чоловіка, який прийшов до нього до сповіді. Він згадав свій гріх, в якому ніколи не сповідався, бо це сталося ще в ранньому дитинстві. Але до цієї сповіді, він мав у житті велике розчарування з того, що Господь послав йому німу дитину. Його син від самого народження не говорив і найбільшим бажанням того батька було почути бодай слово з уст свого сина. Через те, чоловік відчував до Бога велику образу.

Але якось на проповіді, він почув про те, що багато хрестів, які людина має в житті, мають свій початок у нашому дитинстві. І як згадував той чоловік, він у той самий момент відразу пригадав собі, як будучи дитиною, він з друзями заради розваги лазив по деревах, відшукував пташині гнізда і виривав у пташенят язички. Він в один момент зрозумів, чому Господь послав йому такий хрест. Сповідь його була напевно найщирішою за ціле життя, це було справжнє навернення.

Для того, щоб наші з вами діти могли колись сказати за юнаком слова «все це (тобто заповіді), я зберіг від юности моєї», ми повинні не забувати про свій власний приклад. Якщо на очах дитини ми хоча б раз залишимо сміття після себе на природі, то як ми пізніше зможемо пояснити дитині, що Господь створив для нас прекрасний і досконалий світ? Коли тато чи мама на вулиці кинуть обгортку з цукерок, то як можна буде в майбутньому почати розмову про те, що Бог все бачить і знає. Або коли тато миє своє авто у річці, то як пояснити колись дитині, чому колись було більше риби, ніж зараз.

Що нам з вами робити сьогодні, щоб осягнути життя вічне? Треба достойно прожити життя дочасне. Що нам треба зробити, щоб сказати до Ісуса «Учителю Благий»? Самим знати, що таке доброта. Зрештою, що треба, щоб піти за Христом, позбутися оков прив’язання до матеріальних благ. Сучасний світ, в якому ми живемо, дуже відрізняється від того світу, в якому жили євангелісти. Проте людина залишається тою ж само. Ті самі має прагнення до щастя, ті ж самі заповіді Божі, ті ж спокуси і ті ж гріхи і та ж захланність. Звичайно, що все те ж саме, як було колись, лише в іншій формі.

Тому Христос, Який «учора й сьогодні і навіки Той же», нехай як той «учитель добрий» навчить нас сьогодні, людей третього тисячоліття, як сповнити святу Божу волю по відношенню до нас самих, як жити так, щоб здати належним чином звіт за те, як обходилися ми з Його творінням. І нехай нас не стосуються ці страшні Його слова: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам йогоістинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили» (Мф. 25:41,45). То ж чинімо добро не лише до свого ближнього, але й до всього творіння. Амінь.

Автор: о. Олег Кобель

Усе по темі: 12 неділя після П’ятидесятниці