Заступниця роду християнського

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Є легенда про те, що перед смертю Матері Божої, перед Її Успінням, Їй так само, як у дні Благовіщення, явився Архангел Гавриїл і приніс білі запашні квіти, що нагадували про небо, про життя вічне, – так свідчить передання.

Можливо, так не було насправді, але передання має свій сенс: ми віримо і переконані, що в останні дні Свого життя Мати Божа прагнула з’єднатися зі Своїм Сином. Тому передчуття смерті, кінця життєвого шляху і того, що Вона знову з Ним зустрінеться, були для Неї, подібно до Благовіщення, Радісною Звісткою.

І згадуються слова, цього разу вже не з передання, а слова апостола Павла, який казав: “Маю бажання визволитися i бути з Христом” (Флп. 1:23). Насправді, тут нас відділяє від Нього не лише стіна наших гріхів, але і наша тілесна слабкість, і неміч, і все земне. І нам здається, якщо ми це здолаємо, то зустрінемося з Ним. Але це тільки здається. Бо Господь чекає на нас не лише за стіною смерті, але і за кожним поворотом життя.

Він мешкає тут, з нами! І Вона, Мати Божа, також була в земному житті з Ним, просто на неї чекала найвища і найрадісніша зустріч, бо Вона – Його Мати, Цариця Неба. І Її смерть ми навіть не називаємо смертю, а називаємо сном, Успінням, бо Вона перша серед людей набула безсмертя душі і тіла.

Церква вірить, що ніде немає Її останків, немає Її кісток у землі. Ми знаємо, що в найбільших святих є гробниці, мощі, є нетлінні і тлінні останки, але ми віримо, що Мати Божа їх не має, бо Вона була храмом Творця, храмом Слова Божого, Матір’ю, яка вигодувала і тримала на руках нашого Господа, і тіло Її стало божественним Храмом і було вознесене.

От чому сьогодні свято, і ми, розстаючись з Нею, відчуваємо радість і кажемо, що Вона в народженні залишалася Дівою, а у Своїй смерті залишилася з нами подібно до Її Сина. Це особливий дар, який був Їй даний, щоб Вона, пішовши в інший світ, продовжувала молитися за всіх живих.

Тому не смерть, а Успіння! Як би піднесення Її перед очима Божими. От чому сьогодні в нас свято.

Але ми також чекаємо цього потужного заклику Божого, коли і нас, грішних і слабких, зігнутих неміччю і гріхами, Він забере до Себе – і помре в нас усе тлінне, слабке, старе, гріховне, а відродиться вічна юність у Царстві Божому.

Вічна юність! Бо неміч, хвороба і старість – це брати і сестри смерті, а там смерті не буде. Але вже тут, сьогодні, ми несемо в серці запоруку цього, бо ми бачимо Мати Божу вознесеною. Вона над нами, і Вона серед нас, і Син Її діє за Її молитвами, бо Вона Заступниця роду християнського. Амінь.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: Успіння Пресвятої Богородиці