Камінь, який відкинули будівничі

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Коли починається утреня, після того, як вся Церква при погашених свічках, як би в передсвітанковому мороці, молилася за великою єктенією, звучать радісні слова псалму Давидового: “Бог Господь і з’явився нам; благословен, хто йде в ім’я Господнє”. Ці слова – цей тріумфуючий гімн новому дню – звучать якраз у той час, коли народився Христос, у той самий час, коли на порозі нового дня з мороку могили біля підніжжя Голгофи засяяло світу світло Воскресіння. І на згадку про ці головні події Священної історії запалюються церковні свічки, храми осяються світанковим сяйвом, а церковні лиця – хори – оголошують радісним співом: “Не умру, а житиму і повідатиму про діла Господні”.

Але дивно, закінчується цей урочистий і радісний спів утрені несподівано: “Камінь, що занедбали будівничі, став в основу вугла”. Камінь, який відкинули будівничі, виявився найголовнішим, наріжним, тим, на якому стоїть уся будівля. Таким чином, у цьому урочисто-радісному співі з’являється мотив відкидання, мелодія скорботи. Так виникає в богослужінні утрені тема зради.

Стосунки Бога і людини трагічні з початку творіння світу. Занадто швидко діти Божі відчули себе хазяями положення. Занадто скоро намірилися вони збудувати райське життя за власними кресленнями, відкинувши, як прикру перешкоду, любовне водійство Боже, відкинувши убік той самий наріжний камінь, на якому мали б будуватися стосунки людини і Бога.

Так само нестримно – ви пам’ятаєте: не пройшло і тижня – жителі єрусалимські викинули пальмове віття, яким вони зустрічали Христа, забули мелодійне і прекрасне слово “Осанна”, і вуста їх з ненавистю вивергали лише одне: “Розіпни Його!” Що ж змусило громадян славного міста так різко змінити своє ставлення до Того, Кого ще п’ять днів тому вони із захватом іменували Царем Іудейським? Адже вони теж мріяли щось побудувати. Вони мріяли побудувати свою національну державу, свій рідний дім, свою вільну від чужоземних пригноблювачів вітчизну. Мрії ці цілком законні, та біда в тому, що ці люди, як і наші прабатьки Адам і Єва, відкинули Божий задум про себе, знехтували те, що Бог для них приготував, і з похмурою наполегливістю домагалися свого: земної слави, нинішнього царства, миттєвого тріумфу своїх уявлень про правду, добро і справедливість. І ці будівничі теж відкинули наріжний камінь. Знову людство вибрало свою правду замість правди Христової.

Велика спокуса згадати тепер трагічну і сумну історію нашої вітчизни, пред’явити суворий рахунок своїм предкам за згублені храми, за спаплюжені душі, за розорену країну. Але, Боже, збережи нас від цього! Збережи нас, Боже, від спроби виправдатися чужими гріхами, бо виправдання – можливе лише тоді, коли ми серйозно зайняті собою, своєю недосконалістю, своєю злістю, своєю жадністю.

Найлегше було б думати, що притча про злих виноградарів, яку розповів нам сьогодні Христос, стосується не нас, не сьогоднішнього народу Божого, а тільки тих людей, чиї кістки давно зітліли, що це притча про те, як євреї, отримавши від Господа чудовий сад – землю обітовану, згубили і задум Божий про себе, і саму цю землю, убивши слуг Божих – пророків, розіп’явши Сина Божого Ісуса Христа. Усе це – правда. Спаситель дійсно попереджає Свій народ про те, яка ціна зради. Але не лише їх, єрусалимських юдеїв, попереджає Христос. Він звертає цю притчу і до кожного з нас, хто живе сьогодні і тут, далеко від полів і маслинових гаїв Іудеї.

Бог чекає від нас того самого, чого Він чекав від Своїх людей завжди. Апостол Павло напрочуд ємко описав це у своєму посланні до Галатів: “Плід же духа є: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість” (Гал.5: 22,23). От чого чекає від нас Христос! От що ми мали б шукати і бажати, от про які дари молитися!

Якщо ж не так, то як би і нам не розділити долю прабатьків наших, і одержимих гордовитою похіттю Єрусалимських жителів. Як би і нам не уподібнитися будівничим, які відкинули наріжний камінь. Як би і нам, услід за усіма поколіннями будівничих “світлого майбутнього”, не розділити жахливу долю злих виноградарів, про яких у сьогоднішньому Євангелії сказані нещадні слова: “Злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно” (Мф. 21:41). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 13 неділя після П’ятидесятниці