В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Якщо не знати історії взаємин народу Божого, Старого Ізраїлю, зі своїм Богом, не знати, не читати Біблію, наприклад, ніколи в житті, або прочитати цю Вічну Книгу як збірку міфів і легенд древніх євреїв, подібно до того як читаємо ми в дитинстві казки, ні на мить не сумніваючись, що до реальності прочитаний текст жодного відношення не має, так от, якщо не знати, як народ Божий ставився до свого Бога, може здатися, що ситуація, показана в євангельській притчі про злих виноградарів, нереальна, фантастична, придумана від початку до кінця. І от чому: нас усіх із самого дитинства привчали дякувати за добро, а в цій притчі ми стикаємося із ситуацією, коли замість вдячності благодійник отримує сина, убитого тими, кого він облагодіяв. Приміряючи цю ситуацію на себе, кожен з нас, зітхнувши з полегшенням, скаже: “Це не про мене, мене ще мама навчила за кожну добру справу дякувати”. І подумавши так, буде абсолютно правий: ми і справді нікого в “вдячність” за добро не вбивали.

Є ще одна, не менш радикальна розрада для сучасного слухача і читача цієї притчі. Очевидно, що історія про жорстоку невдячність злих виноградарів розповідається Христом Спасителем первосвященикам і старійшинам юдейським, тим самим вождям народу Божого, які всі три роки, поки тривало громадське служіння Господа нашого, шукали смерті Сина Людського. Оскільки в пам’яті людства ці останні залишилися тільки як злі розпинателі і заздрісні богоненависники, будь-який сучасний читач Євангелія може, здається, із спокійною совістю повторити слова фарисея з іншої притчі Христової: “Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар” (Лк.18:11).

Якщо так, тоді, питається, навіщо це Церква з року в рік, із віку у вік пропонує чадам своїм ці священні тексти? Чи для того, щоб ми ознайомилися із справами давно минулих днів? Чи для того, щоб “на законних підставах” погордились, подібно до Понтія Пилата, тим, що “не винний я в крові Праведника Цього” (Мф.27:24).

Пам’ятаю, як у молодості я читав важко здобуті, рідкісні тоді духовні книги. Читав з олівцем у руці, роблячи виписки і замітки. Читав і думав при цьому: “Ось це місце прямо про Сашу, а ось це – про Олю, слід їй неодмінно його прочитати!” Мало пройти життя, щоб стало зрозумілим: це все про мене! Це мені має ударяти в серці, та так, щоб було хворе і сумне, бо життя моє – не привід надуватися від гордості, не привід повернутися перед дзеркалом: ах, до чого ж хороший! Життя моє – час для покаяння, час для зміни, час для духовного зростання, який тільки тоді і можливий, коли кожен докір Господній я не передаю через плече сусідові, а переймаю на себе, у свою душу, у своє серце.

Євангеліє написане не для когось, хто жив давно і далеко. Слово Боже звернене до кожного з нас. Нецерковні християни, тобто ті, хто відвідує храм на Пасху і на Батьківську суботу, а частіше просто заходить свічку поставити “на удачу”, у більшості своїй переконані, що Церква існує для “розради”, для того, щоб почути в ній “добре, ласкаве слово”, для того, щоб “душа зігрілася”. Грійтеся, дорогі мої! Щойно прозвучало для нас, тих, хто прагне душевного тепла, Слово Боже: “Злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно” (Мф. 21:41).

У кожного з нас є вибір: відносити до себе ці слова або, озираючись на всі боки, пошукати очима, кого б вони могли стосуватися. І тільки від цієї нашої реакції залежить, спасемося ми або загинемо в майбутньому віці. Тільки те, як ми співвідносимо своє життя і те, що каже нам Христос зі сторінок Вічної Книги, визначить нашу вічну долю. Багато хто з нас вже зробив перший крок у правильному напрямку. Мені часто доводиться чути від наших парафіян, що слово проповіді, вимовленої священиком, несподівано відповіло на якесь особисте питання, освітило якийсь прихований гріх. Слава Богу! Тепер треба зробити наступний крок. Спробуємо почути, що каже нам Господь кожним Своїм словом, для чого Він сьогодні особисто мені, розповів цю страшну притчу про злих виноградарів і про камінь, який “відкинули будівничі”. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 13 неділя після П’ятидесятниці