Шлюб Агнця

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Три неділі підряд Церква пропонує нам замислитися про нашу вічну долю. Три неділі підряд за Божественною літургією читаються притчі і роздуми Спасителя про Царство Небесне. І кожного разу наш Бог попереджає Своїх учнів і апостолів про ті перепони, які встають між нами грішними і місцем радості та заспокоєння, обителями щастя та істини.

Апостол Павло так пише про своє дивовижне відвідування Небесних обителей нашого Отця: «Знаю чоловіка у Христі, який чотирнадцять років тому (чи в тілі – не знаю, чи без тіла – не знаю‚ Бог відає) узятий був до третього неба. І знаю про такого чоловіка (не знаю – в тілі чи без тіла‚ Бог відає), що він був узятий в рай і чув невимовні слова, яких людині не можна переказати» (2Кор. 12:2-4). Мудрий і найосвіченіший з апостолів не може знайти слів для того, щоб описати своїм слухачам незбагненну і невимовну дійсність вічного життя, бо слабка людська мова призначена для опису відчутної реальності, обставин місця і часу та зовсім не здатна передати реальність позамежну, невідчутну, позачасову.

Син Божий, знаючи цю властивість пропащого людського розуму, знаючи обмеженість можливості людського пізнання вузькими рамками тлінної матерії, говорить Своїм учням притчами не для того, щоб напустити туману і замаскувати істину. Навпаки. Він намагається виконати завдання, що виявилося не під силу найталановитішому проповіднику, тому, хто «потрудився… більше за них усіх» (1Кор. 15:10), – апостолу Павлу. Наш Господь говорить притчами, щоб у того, хто слухає, відкрились вуха, а в того, хто дивиться, розплющилися очі, щоб зрозуміли ті, хто читає, що «не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9).

Тому Господь порівнює Царство Небесне, наш вічний притулок, наш вічний дім, зі шлюбним бенкетом. Бо шлюбний бенкет – це тріумф любові, свято, присвячене з’єднанню раніше розділеного, торжество гармонійної цілісності і, кінець кінцем, образ, ікона відновлення райської єдності Бога і творіння. Єдності, яку розітнув і зруйнував спокушений Адам і яку тепер відновлює Ісус, Який приносить Себе в жертву. Це про цей Шлюб Вічного Бога і церковної людини, це про цю незбагненну єдність Церкви пише апостол Любові і пророк-Боговидець Іоанн Богослов: «Радіймо і звеселімось, і воздаймо Йому славу; бо настав шлюб Агнця, і жона Його приготувала себе» (Одкр. 19:7).

Новий Єрусалим, Юліус фон Каролсфельд

Дружина Агнця – Церква Христова – з’єднується зі своїм Вічним Женихом, і Цар світу кличе на цю чудову урочистість усіх, хто прийняв Святе Хрещення.

Одного разу, давно це було, принесла людина клятву своєму Богові. Клятву вірності і любові. Присягнулася людина в Таїнстві Хрещення померти для гріха і воскреснути для святості, присягнулася бути вірною «аж до смерти, і смерти хресної» (Флп. 2:8). А Бог, замість того щоб призвати її до смерті, покликав на урочистий бенкет, на радість, на щастя, на тріумфування разом із Самим Собою. Ну, а людина, яка колись присягнулася у вірності, відмовилася увійти «в радість господаря» свого (Мф. 25:21), відмовилася загалом з простої причини: у неї виявилися інші радощі. Вона, як і колись її прабатько Адам, вирішила пробувати щастя, ставши, як боги, що «знають добро і зло» (Бут. 3:5). Жалюгідна у своєму самовдоволенні людина, за словом святого Афанасія Великого, впала в самопожадання, так що віддала перевагу власному спогляданню над божественним. Де вже тут пам’ятати про запрошення на шлюбний бенкет! Де вже тут підхопитися і не забути про колись принесені клятви, про хресні обітниці, про віру і вірність!

«Всякий гріх і хула простяться людям, але на Духа хула не проститься людям» (Мф. 12:31), – каже Господь Своїм учням, і кожен з нас із жахом і трепетом відшукує у своїй пам’яті щось, що можна було б кваліфікувати як цей жахливий гріх. З певним навіть полегшенням ми дізнаємося, що святі вважали таким «ганьбу релігійної істини, що супроводжується внутрішньою свідомістю її правоти», тобто людина, яка хулить Духа, знає, що Бог кличе її, але нехтує цим закликом, не бажає чути Голос Божий, вважаючи за краще шлюбному бенкету Агнця то – «своє поле», то – «свої торги» (Мф. 22:5).

Чому ми такі упевнені, що при звучанні «останньої сурми» (див. 1Кор. 15:52) ми легко і просто розлучимося і з «полем своїм», і з «торгами своїми», якщо сьогодні, і учора, і третього дня ми віддавали перевагу турботам про тіло і бесіді з друзями Таємничому Бенкету, Священній Трапезі, яка щодня викладається всякому охочому на Божественній Літургії, що звершується при служінні Ангелів у нашому маленькому храмі? Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський (на фото)

Усе по темі: 14 неділя після П’ятидесятниці