Образа – одна з найнеприємніших речей на світі. Ніхто не любить, коли його кривдять. І тому вміння переносити образи незворушно і навіть благодушно завжди дуже високо цінувалося в християнстві, та й не тільки в християнстві.

О. Олексій Мечів говорив своїм духовним чадам, щоб кожен вечір, молитовно озираючись на минулий день і дякуючи Господу за все добре, радіти більше не про те, що вдалося з Його допомогою зробити хороше, а про те, що, якщо був скривджений кимсь, то зумів не образитися, не розсердитися, не відповісти на образу образою. Ось це, на його думку, особливо цінне.

Але… легко сказати!

Лагідність, проте, – не єдиний правильний спосіб відреагувати на образу. Є приклад, коли саме образа стала причиною однієї з найважливіших і найдорогоцінніших подій історії людства. Подія ця – Різдво Пресвятої Богородиці, яке ми зараз святкуємо.

Народження кожної людини – безцінний дар Божий світу. Кожне подружжя, тримаючи в руках цей дар, має з благоговінням трепетати перед таємницею: “Ким стане це дитя?” Адже кожен народжений покликаний принести в цей світ щось нове, щось неповторне. Як гірко, якщо цього не станеться! І ще гірше, якщо принесе у світ щось зле і руйнівне.

Чи буде цей дар, дійсно даром або ж прокляттям, невідомо, багато в чому це залежить від батьків, від їх виховання, прикладу, молитви, але в будь-якому випадку кожне новонароджене немовля несе в собі надію. І той, хто цього дару з тієї чи іншої причини не отримав, завжди страждає.

Це страждання дуже переживалося в старозавітному Ізраїлі. Тут воно сприймалося як знак залишення Богом, як щось негідне і ганебне, сприймалося оточенням як вказівка на якісь таємні гріхи бездітного подружжя.

У такому положенні до певного часу були Іоаким і Анна, ті, у чиї руки Господь послав найпрекрасніший Свій Дар, Пречисту Діву Марію. Але Дар цей вони прийняли після довгих років очікування, яке з роками здавалося все більш безнадійним.

Немає сумніву, що всі ці роки подружжя молилося, але, здавалося, не чув їх Бог. Проте якщо Бог не відповідає на молитву, це ніколи не означає, що Він не чує її.

І тут мені хочеться ще раз нагадати одну важливу духовну істину. Буває, людина щось палко просить у Бога і не отримує бажаного. Коли відповіді на нашу молитву немає тривалий час, ми можемо поступити різним чином.

Одні з нас залишають молитву. “Все одно Бог не чує, який сенс просити!” – міркують вони. Інші ж, навпаки, сприймають це як знак необхідності посилити молитву. Згадаємо слова Спасителя: “Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють” (Мф. 7:7,8).

А якщо все-таки не відчиняють? Тут можливі дві відповіді: перша – немає кому відчиняти; друга – погано стукаю. Те, яку з відповідей ми вибираємо, є показником нашої віри. Усі ми не раз молилися, але чи молилися ми хоч раз!

На молитву Іоакима і Анни відповідь була дана тоді, коли вона досягла найвищого напруження. А що послужило цьому? Образа!

Передання розповідає, як Іоаким прийшов у Храм принести жертву і був відкинутий первосвящеником. “Ти не приніс потомства Ізраїлю!” І так гірко і образливо стало Іоакиму, “і не пішов він до дружини своєї, а пішов у пустелю, поставив там свій намет і постив сорок днів і сорок ночів, кажучи: не ввійду ні для їжі, ні для питва, поки не зглянеться на мене Господь, і буде мені їжею і питвом молитва”.

Дізнавшись про це, Анна оплакує своє безпліддя, а тепер і вдівство. А тим часом служниця ображає її, докоряючи бездітністю. І ця образа надає молитві жінки нову силу.

Передання розказує про це так: “І, підвівши очі до неба, побачила на дереві гніздо горобця і стала плакати, кажучи: Горе мені, хто породив мене? Яке лоно створило мене? Бо я стала прокляттям у синів Ізраїльських, і з осміянням мене відторгнули від храму. Горе мені, до кого я подібна? Не подібна я до птахів небесних, бо і птахи небесні мають потомство в Тобі, Господи. Не подібна я і до тварин безсловесних, бо і тварини безсловесні мають потомство в Тобі, Господи. Не подібна я і до вод цих, бо і води приносять плоди в Тобі, Господи. Горе мені, до кого подібна я? Не подібна я і до землі, бо земля приносить плоди і благословляє Тебе, Господи”.

І от на таку молитву відповідь нарешті прийшла. І яка відповідь! Проте, повторимо, чи набула б молитва Іоакима і Анни тої сили, того напруження, якби не образа!

Благословенна ця образа! Знаю не один випадок, коли саме щось дуже образливе пробудило в людині таку енергію, таку силу, що вдалося почати по-справжньому молитися і зробити щось дійсне цінне.

У випадку з Іоакимом і Анною той жорстокосердий первосвященик і та груба служниця, про яких розповідає передання, самі того не відаючи, допомогли не лише цьому бездітному подружжю, але й усьому людству. Це, звичайно, не означає, що ми теж повинні когось кривдити сподіваючись на щось подібне. Але от, коли нас кривдять…

Згадаємо, що благословенною може стати всяка образа, якщо пробудить у нас бажання посилити молитву і спонукає душу ще палкіше просити, наполегливіше шукати і голосніше стукати в Небесні Двері. Амінь.

Автор: протоієрей Ігор Гагарін

Усе по темі: Різдво Пресвятої Богородиці