Першим, особливо радісним святом церковного року є свято Різдва Пресвятої Богородиці. Це свято тісно пов’язане зі здійсненням надій людства. Історія церковних свят та історія Церкви загалом – це дорогоцінний, безперервний шлях надії з минулого в майбутнє. Літопис буття Церкви – не механічний перелік історичних імен святителів, преподобних і соборних подій, а животворча книга, яка оповідає про спасіння людства та розкриває реальний досвід Богоспілкування.

Свято Різдва Пресвятої Богородиці осмислюється православним богослов’ям і Церквою в тісному зв’язку з великою таємницею Боговтілення Христа Спасителя. Тому не випадково, що Церква, розглядаючи подію Різдва Діви Марії, звертається до священної місії Христа Спасителя у світі. Про це свідчить тропар свята: «Різдво Твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселеній, з Тебе бо засяяло Сонце правди – Христос Бог наш, і, зруйнувавши клятву, Він дав благословення і, перемігши смерть, дарував нам життя вічне». Народження Цариці Небесної розкриває нам основні аспекти спасіння християнина, яке стало можливим завдяки втіленню Христа Спасителя, народженого Дівою Марією.

Боговтілення Господа Ісуса Христа змінює всю людську історію. Тепер людина вже не самотня, вона поділяє своє власне буття з Богом, і Бог живе разом із людиною. Кожен православний християнин може впевнено сказати словами молитов сьогоднішнього свята: «Христос – цвіт життя нашого». Зауважимо, що участь Творця в житті людства – вирішальна. Дуже часто ми чуємо, що людина, звершуючи церковне богослужіння, служить Богові. Насправді, Бог через церковні таїнства й обряди слугує людству. Творець приходить до нас, з любов’ю приймає наше буття. Тому дивним іноді є твердження деяких християн, що вони достойно приготувалися, наприклад, до Святого Причастя, Сповіді чи Соборування.

Всі ми недостойні, і християнина Бог приймає не за те, що він прочитав правило до Причастя, канони чи акафісти, а тому, що Бог любить усе людство, і Його ласка та милосердя безмежні. Справжнє духовне життя християнина формується не знизу на рівні його прагнень, виконання приписів і заборон. Святість, чесноти не народжуються грою людської уяви, вони не виникають лише від бажання чи навіть крику людської душі. Спасіння, зцілення, духовне спілкування з Творцем народжується згори, від Бога. Благодать Святого Духа освітлює розум, запалює серце та надихає людське життя силою та енергією справжнього існування й спілкування. І ніякі теоретично-богословські «вивертаси» не зможуть втамувати духовну спрагу людини до живої води Богоспілкування.

Якби в духовному бутті християнина не було Живого Бога, наша віра не витримала би випробування часом і самим життям. Жодні громадські, релігійні об’єднання без Божої допомоги не зможуть врятувати людину, поставити людство на шлях спасіння. Християнин, покладаючись у питанні спасіння виключно на власні сили, спотворює саме духовне життя. Тому і не дивно, що в нашому парафіяльному житті можна споглядати не лише феномени духовно-морального вдосконалення, а й елементарне хамство, неуцтво та ворожнечу. Парафіяни в храмі, півчі на криласі, паламарі й священики у вівтарі сваряться між собою, сповнені заздрощів, самолюбства, жадоби влади чи так званої месіанської пихи: «Ми православні, ми обрані з-понад інших народів, ми спасемося, а всі інші підуть у пекло… Ми – Свята Русь». На практиці, декларуючи на словах любов до ближнього, проповідуючи любов понад усе, православні християни в багатьох випадках, на превеликий жаль, ідуть шляхом фарисейства, лицемірства та духовної омани. Як тут не згадати слова нашого славетного Тараса Шевченка:

Мій Боже милий, як-то мало

Святих людей на світі стало.

Один на другого кують

Кайдани в серці. А словами,

Медоточивими устами

Цілуються і часу ждуть,

Чи швидко брата в домовині

З гостей на цвинтар понесуть?

Зловороже бродіння, чвари та колотнеча не можуть бути характеристикою православної спільноти. Але, на жаль, пекельні квіти зла теж проростають у церковному бутті, їх треба негайно викорчовувати, а не робити з них гербарій спотвореної «духовності», «смирення» та «покаяння».

Повнота істинного буття приходить зверху, Бог дає йому початок даром Своєї Присутності. Втілення Христа підносить людство на новий, вищий рівень розвитку та спілкування. Віднині сам Бог конструює людське буття. Усвідомлення людиною своєї немочі та слабкості самотужки досягти спасіння – це вже початок духовного оновлення та зцілення. Християнин мусить відчути свою самотність, безпорадність і спрямувати свій шлях духовного розвитку до єднання з Христом – Живим Тілом Православної Церкви.

Сьогодні не тільки православній громадськості, але й усьому українському народу, зневіреному зрадництвом, політичними махінаціями, соціальними експериментами й неправдою з усіх боків, життєво необхідне звернення до Тієї, Яка не обдурить, почує, помилує й урятує.

Відродити нове життя в сім’ї, парафії та в рідній Батьківщині неможливо без навернення до вічних та абсолютних цінностей, які нам проповідує Православна Церква. І саме свято Різдва Богородиці акцентує нашу увагу на силі Божій. Сучасній людині важливо зрозуміти й погодитися з тим, що позитивні, конструктивні зміни не прийдуть у наше життя без морального оздоровлення на засадах Закону Божого та особистої соціальної відповідальності перед Творцем за те, що сьогодні відбувається в наших родинах, в Україні та в усьому світі.

Але при цьому не забуваймо, що моральність – це не холодна манна каша всепрощення чи теплий кисіль людського конформізму, а пророча мужність жити, незважаючи на гріховний світ, за заповідями Господніми. Церква транслює у світ не тільки ідеї, а й творчу енергію, яка дає змогу християнинові перемагати ворогів як видимих, так і невидимих, долати, здавалося б, непереможне зло, яке реально існує в цьому світі. Життя християнина – це безперервний, динамічний процес протистояння злу, пророча боротьба за Правду Божу. І в цій боротьбі зі злом, цинізмом, зневірою, фальшю та фарисейством тільки Богородиця своєю любов’ю й турботою може запалити холодні, байдужі серця людей, щоб вони палали вірою, надією та любов’ю.

Шляхами історії людство долучається до спасіння в Христі через Різдво Богородиці. Діва Марія, ставши Матір’ю Христа Спасителя, здійснила план Божого задуму про спасіння всього людства, а через це людина, долучаючись до спасіння в Христі, може йти шляхом виправлення до життя вічного.

Таким чином, підсумовуючи нашу духовну бесіду, зазначимо:

• Свято Різдва Богородиці навчає нас будувати своє спасіння лише на фундаменті Божої турботи про людство.
• Здолати гріх, пороки та корупцію, про яку з ранку до ночі говорять наші політики, можновладці та журналісти, можна лише на засадах копіткої, щоденної, передовсім власної праці над очищенням серця, просвітленням розуму благодаттю Святого Духа. Лише Божа сила та енергія Творця можуть преобразити наше життя. Без навернення до вічних релігійних цінностей ніколи не відбудеться відродження повноцінного та істинного буття людства.

Автор: протоієрей Діонісій Мартишин

Усе по темі: Різдво Пресвятої Богородиці