Роздуми над притчею про таланти зроджують важливе життєве запитання – чи можна бути щасливим у цьому світі, де так часто панує неправда, несправедливість, самолюбство. Відповідь на це запитання дають слова самої притчі. Те, що господар кожному слузі дав таланти, відкриває нам правду про те, що Бог кожному з нас дав можливість стати щасливим. А вже від людини залежить, чи вона використає ці можливості стати щасливою.

І тут родиться інше запитання: як віднайти те щастя у світі? Щастя у людському розумінні має два основні прояви: добре здоров’я і матеріальний достаток. Брак здоров’я і достатку зроджує у деяких людей думки, запитання: для чого мені жити на цьому світі, кому я потрібен, де є сенс життя серед хвороб і бідності?

Коли говоримо про щастя, потрібно пам’ятати, що щастя людини, це не тільки здоров’я і достаток, воно не зводиться лише до матеріального виміру. Людина і її життя мають вартість самі у собі, як найбільший Божий дар, незалежно від її матеріального становища. Людина має вартість і гідність завдяки безсмертній душі, яка ніколи не вмирає, а живе вічно, а людське життя має вартість, коли ми пробуджуємося щодня до життя, коли можемо оглядати красу створеного світу, бачити живих людей, можемо почути або сказати комусь добре слово, виявити комусь любов і милосердя.

Прояви щастя, це прояви добра, тобто вміти радіти життям, кожним добром, яке зустрічаємо у ньому: радіти кожним днем, який Бог дарує нам, радіти щасливою дорогою, дрібним успіхом, добрим словом, порадою ближньому.

Отже кожне таке добро, це знак того, що Бог є зі мною, що нагода до щастя є близько мене. Але найбільшим добром серед всього цього добра є Христос, як найбільше добро для людини, Який сказав про Себе: „Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку” (Мф. 28:20). Пам’ять про те, що Бог є близько нас, що є Хтось, кому ми потрібні, хто зацікавлений нами, нас любить і розуміє, є найбільшою нагодою відчувати себе щасливим.

Таке бачення щастя можна виразити одним реченням, що „Ми сидимо на скарбі, або ходимо по перлах, і не знаємо про це”. Апостол Павло у своєму посланні цієї неділі потверджує цю думку, ділячись досвідом власного життя, що зажди був щасливий, у різних обставинах життя, бо у всьому бачив Бога.

Це все сказане має особливе відношення до сьогоднішньої Євангельської притчі і з цього ми повинні взяти для себе урок на майбутнє, щоб від сьогодні кожний із нас набрався сили духу до належного виконання своїх обов’язків. Щоб хвиля зустрічі з Господом була радісною для нас і з уст Найвищого Судді ми змогли колись почути похвальні слова: „Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого” (Мф. 25:21). Амінь.

Автор: о. Михайло Чижович

Усе по темі: 16 неділя після П’ятидесятниці