Слово талант у притчі цієї неділі має багато значень. Таланти – це не лише різні природні дари, вміння, здібності – матеріальні речі, але й життя, дар любові, можливості творити добро. Різна кількість талантів, які отримали слуги, п’ять, два і один, не означає несправедливості Бога чи меншовартості одних слуг перед іншими, але означає радше Божу щедрість. І якщо комусь Бог не дав надзвичайних талантів, життєвих становищ, як іншим людям, то кожній людині дав надзвичайний талант – дар життя, можливість творити добро, любити Бога і ближніх добрим словом, ділами милосердя, молитвою. Словами притчі про таланти Христос запрошує нас переглянути наше життя, чи ми використовуємо всі можливості творити добро для власного освячення і спасіння, пізнавати Божу любов у житті, наповнювати нею свою душу і ділитися зі всіма, котрі потребують її.

Проблема і недолік третього слуги, що отримав від господаря один талан, проявляється у його лінивстві і заздрості ближнім. Можливо він вважав, що щастя залежить від кількості талантів, дарів, котрі самі з себе приносять плоди, тому маючи один талант, чувся ображеним, що господар несправедливо поступив з ним, з заздрості до інших слуг замкнувся в собі, не хотів працювати, зневіра і знеохота опанували його.

Заздрість найчастіше закриває уста, коли треба когось похвалити за талант, за здібності і правдиві плоди його праці. Недооцінювання людини часто стає приводом до марнування її таланту. Часто трапляються такі люди, через уста яких не проходить жодна похвала і, здається, коли б хотіли сказати похвалу ближньому, то не вимовили б жодного слова із заздрості. А коли ми останній раз хвалили кого-небудь, навіть за найменший успіх?

Заздрість також широко розкриває уста, щоб критикувати досягнення ближнього, заздрість у всьому добачує злі наміри. А скільки є тих людей, які знеохочені, морально розбиті тільки тому, що їх торкнулася людська заздрість.

Притча про таланти є закликом до розвитку, як власних талантів, так і до відповідальності за розвиток талантів наших ближніх.

Слугу, що отримав один талант, опанувало почуття меншовартості, самотності, він не бачив сенсу подальшого свого життя. У світі є багато самотніх людей, котрі залишилися самотніми з дитинства, або стали ними через смерть чоловіка чи дружини, дітей. Самотні люди, без родини, друзів, часто відчувають себе нещасливими, кажуть, що не мають для кого більше жити, відчувають себе більше непотрібними у цьому світі.

Стається це тоді, коли Бог перестає бути головною метою життя людини. Але жодна людина не є сама у цьому житті, у світі. Навіть якщо не має біля себе рідних, друзів, то з нами зажди є Бог, тому життя людини завжди буде мати сенс, людина зможе відчувати себе щасливою, якщо буде жити з Богом і для Бога. Ось що говорить про це апостол Павло: „Бо ніхто з нас не живе для себе і ніхто не вмирає для себе; а чи живемо – для Господа живемо; чи вмираємо – для Господа вмираємо; і тому чи живемо, чи вмираємо, – завжди ми Господні” (Рим. 14:7-8). Якщо метою життя людини є Бог, Який любить нас, то кожен самотній може сказати, що є для кого і для чого жити, любити. Бо коли у світі, навіть далеко, є хтось, хто нас любить, то наше життя ніколи не втрачає сенсу.

Віру у сенс життя людина може виявляти щоденною особистою молитвою, участю у богослужіннях і святих таїнствах, пам’ятаючи при цьому, що людське життя триває не лише на землі, а й продовжується у вічності завдяки безсмертній душі, наповненій талантом Божої любові.

Якщо нас не люблять люди, нас любить Бог. Його любов ми можемо отримати у Святих Тайнах, у молитві, а її знаком буде душевний спокій.

Під час свого Вознесіння, Ісус сказав до апостолів такі слова: „Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку” (Мф. 28:20).

Пам’ятаймо, що ми ніколи не є самотніми у житті, з нами є Христос. Тому наше життя завжди має сенс, і ми можемо відчувати себе потрібними та щасливими у цьому світі, якщо живемо з Христом і для Христа. Амінь.

Автор: о. Михайло Чижович

Усе по темі: 16 неділя після П’ятидесятниці